SHPORA.net :: PDA

[ Back ]

Протягом другої половини XVII ст. Запорізька Січ хоча і входила до складу Гетьманщини, але прагнула повернути собі провідну роль у житті України. При цьому запорожці не завжди виявляли мудрість і політичну далекоглядність, а часом навіть ставали на бік відвертих ворогів Української держави, позбавляючи гетьманів підтримки або навіть виступаючи проти них у вирішальні моменти. Це яскраво видно на прикладі одного з найвизначніших кошових отаманів — Івана Сірка.

У період з 1652 по 1709рр. Запорізька Січ знаходилась у гирлі річки Чортомлик. В історичній науці її називають Чортомлицькою.

Багаторічним кошовим отаманом Січі в цей період був Іван Сірко. На політичну арену він вийшов навесні 1645 р., коли разом з Б. Хмельницьким подався до Франції для переговорів про участь козаків у Тридцятилітній війні на боці Франції.

Під час визвольної війни ім'я Сірка не набуло такої популярності, як ім'я Богуна чи Кривоноса. Та все ж у 1654 р. він уже був першим полковником, тобто заступником Хмельницького. Проте підписання Переяславської угоди було вороже сприйняте І. Сірком. Він склав повноваження і виїхав на Січ. На політичній арені з'явився знову, коли серед козацтва поширились опозиційні настрої щодо пропольської політики І. Виговського. Він очолив збройний виступ проти гетьмана. За це від московського царя отримав винагороду — «двісті золотих та на триста рублів соболів». І. Сірко зі своїми козаками примусив Виговського зректися булави і зробив усе можливе, щоб вона потрапила до рук Ю. Хмельницького.1660 р., вже за часів гетьманування Брюховецького, Сірко став кошовим отаманом Запорізького козацтва. Він зосередився на боротьбі з татарами, здійснивши вдалий похід на Перекоп (1663 р.). У цей час в Україні розгорілась боротьба за гетьманську булаву між Брюховецьким, якого підтримували московити, і Тетерею, що спирався на поляків. Сірко втрутився в цю боротьбу на боці Брюховецького. Це сприяло перемозі останнього, але Україні від цього не стало легше.

Потім він знову розпочав боротьбу з татарами. 1667р. І. Сірко здійснив настільки вдалий похід, що біля Перекопу розбив самого хана і дійшов аж до Кафи (Феодосії).

Тут у долі Сірка відбувся новий поворот. Він несподівано залишив Січ і став полковником міста Змієва (нині Харківська обл.). Адміністратора з нього не вийшло. Його обурила політика московитів щодо Слобідської України і він очолив на чолі антимосковське повстання. Здобувши кілька перемог, але не отримавши підтримки ні з боку гетьмана, ні з боку кошового, знову опинився на Січі. В цей час тут було обрано гетьманом Петра Суховія. Спираючись на підтримку татар та турків, він намагався встановити свою владу в Україні. Проте ні Дорошенко, ні Многогрішний не бажали віддавати йому владу. В цю ситуацію втрутився І. Сірко, який розгромив як татар, так і Суховія. Але вже через деякий час він підтримав його в боротьбі проти Дорошенка.

1670 р. Сірко здійснив похід на Очаків, турецьку твердиню на узбережжі Чорного моря, захопив його і зруйнував.

1672р. після усунення і заслання до Сибіру Многогрішного І. Сірко вирішив поборотися за гетьманську булаву. На заваді його планам стали Дорошенко і Самойлович. У цій боротьбі Сірко зазнав поразки. Полтавський полковник Жученко захопив Сірка в полон і передав московському царю. Сірка засудили і відправили до Сибіру.

Однак 1672 р. на Україну рушило 300-тисяч-не турецьке військо, а також кримська орда.

Виявилось, що полководця, який зміг би протистояти навалі, не було. І тоді, на прохання польського короля, І. Сірка звільнили. У червні 1673 р. Сірко вже знову на Січі. Зібравши козаків, він штурмом взяв Аслам, потім Очаків, а також захопив великий загін ординців. Після цих перемог Сірка знову обирають кошовим отаманом.

Розгніваний султан Мухамед IV вирішив помститися козакам. Взимку 1675 р. турецько-татарське військо несподівано рушило на Січ. Але, навіть вдершись на Січ, воно не змогло здолати козаків і було вщент розбите.

Влітку 1675 р. І. Сірко здійснив похід у відповідь. Дійшов до Бахчисарая і біля Перекопу знищив ханське військо.

Перемога Сірка на Січі і під Перекопом надзвичайно розгнівала султана. Він зібрав нове військо і, переконаний у перемозі, надіслав отаману листа з погрозами і пропозицією здатись. Відповідь, що її написали козаки султану, увійшла в історію як «Лист запорізьких козаків турецькому султану». А похід турецьких військ, організований в 1679 р., так і не відбувся. Побачивши козаків, турецьке військо повернуло у Крим. 1680 р. Іван Сірко помер на власній пасіці, поблизу села Грушівки.

Кошовий отаман Іван Сірко.

Життя і діяльність Івана Сірка нерозривно пов'язана з першими трьома десятиріччями існування Чортомлицької Січі. Понад 15 разів січовики обирали його кошовим отаманом. І навіть тоді, коли Іван Сірко не займав цю важливу посаду, він залишався неформальним лідером і користувався безсперечним авторитетом, і не лише на Запорожжі. В усій Україні -Лівобережній, Правобережній, Слобожанщині - в 50-70-і рр. XVII ст. не було більш популярної людини, аніж Іван Сірко.

Загальне визнання і безмежну вдячність сучасників викликала очолювана Іваном Сірко героїчна боротьба козацтва проти турецько- татарських агресорів. Іван Сірко вважав головною метою кожного походу рятування полонених, звільнення невольників, що маялися в тяжкому рабстві в султанській Турції та Кримському ханстві. В цьому полягав людяний характер діяльності запорізького лицаря. Великий талант полководця, особиста хоробрість, мужність та відвага з'єднувалися в ньому з безмежною відданістю справі народу.

Іван Сірко був відомий в Європі та Азії, про нього писали в Польщі, Німеччині, Швейцарії та інших країнах, за його діями в боротьбі проти турецького й татарського нашестя пильно стежили скрізь. Сірко перебував у переписці та був особисто знайомий з багатьма титулованими й сановними особами-царями, королями, ханами, гетьманами, полководцями.

На чолі з Сірко запорожці проводили постійну розвідку в степах та низов'ях Дніпра, улаштовували засідки біля переправ та вздовж шляхів, несли караул на "морських розливах", розгромлювали орди, що поверталися з Криму із полоненими та здобиччю. Він провів біля ста великих й малих походів — у Крим, на ханські володіння та ногайські улуси, давав відсіч ординцям, що втручалися на територію України, намагався завадити грабіжницьким нападам.

Це були походи у різних напрямках: на Крим, Очаков, Аккерман, Бендери, на володіння буджацьких орд, на Чорний та Кучманський шлях. Ходили на човнах по Дніпру, на чайках - по морю, на конях - степом. Розміщувалися звичаєво табором, були у козаків і гармати.

Цілком віддаючи себе боротьбі проти Кримського ханства та Турції, справі захисту України від ворожого нашестя, Сірко інколи випускав з поля зору проблеми загальноукраїнського масштабу. Його політичний світогляд був дещо обмеженим. Так, зокрема, він недооцінював діяльність гетьманів щодо становлення української держави, та мимоволі порушував їхні плани. Не прийнявши у 1654 р. разом з Запорізькою Січчю присяги на вірність царю, Сірко інколи підтримував старшину саме промосковської орієнтації.

Іван Сірко́ (1605 (1610)—1680) — подільський шляхтич, козацький ватажок, кальницький полковник, напівлегендарний кошовий отаман Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового. Здобув перемогу в 65 боях.[1] Герой багатьох українських пісень і казок. Після своєї смерті вважався характерником.