SHPORA.net :: PDA

[ Back ]

Наступ російського самодержавства в Україні.Валуєвський циркуляр. Емський указ.

Цементуючою силою української нації об'єктивно була українська мова. Уже за царювання Миколи І, який запровадив обов'язкову попередню цензуру друкованої продукції, з Петербурга в Україну надійшов суворий наказ пильно стежити за українською літературою, не допускати в ній "перевтяги любові до батьківщини", тобто до України, "над любов"ю до вітчизни", тобто до імперії.Політичне неблагонадійним уважався всякий, хто виявляв інтерес до українських старожитностей. Історії, літератури. В Московському університеті знайшлися професори, які серйозно запевняли, що українська мова є тією ж російською, що зіпсована польською.

Царський уряд посилив цілеспрямовану політику русифікації корінного населення України. Українську мову витіснили з освітніх навчальних закладів і державних установ.

Русифіковували міста, куди з російських губерній чиновники охоче приїздили на "тепленькі посади" в адміністративно-управлінські установи. Тут вони почували себе як повновладні господарі. А чиновники-українці, міщани, крамарі, духовенство здебільшого зрікалися своєї рідної мови. Проте серед української освіченої еліти були і патріотично настроєні люди, які не сприймали колонізаторсько-русифікаторської політики царизму. Це тривожило уряд.

'18 липня 1863р. царський міністр внутрішніх справ П. Валуєв видав і розіслав у всі українські губернії циркуляр, яким суворо забороняв друкування українською мовою книг "навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу". Циркуляр забороняв друкувати українською мовою шкільні підручники, науково-популярні та релігійні видання. Фактично припинилося друкування і української художньої літератури. Навчання українською мовою визначав як політичну пропаганду, а ті, хто за це брався звинувачував у задумах ворожих Росії і "загибельних для Малоросії".

Слова валуєвського циркуляру про те, що й самої української мови "немає і бути не може" свідчили про відверто антиукраїнське спрямування всієї внутрішньої політики царського уряду. Валуєвський указ був спрямований на те, щоб перешкодити українському рухові перетворитися із заняття вузького кола інтелігенції у масове явище.

Проте й цього було замало царату. В середині 70-х років XIXст. в Петербурзі створили таємну урядову комісію, щоб виробити ефективні заходи боротьби проти українства. Після майже року роботи ця комісія дійшла висновку, що "допустити окрему літературу простонародним українським наріччям означало б покласти тривкий грунт для переконання у можливості відокремлення, хоча б в далекому майбутньому. України від Росії".

У 1876 р. Олександр II видав так званий Емський указ, який був спрямований проти української мови. Виданий у зв'язку з меморандумом, надісланим цареві помічником попечителя Київського учбового округу М. Юзефовичем, в якому українців звинувачено в тому, що вони хочуть "вільної України у формі республіки з гетьманом на чолі". За цим указом заборонялося ввозити в Україну книги, надруковані українською мовою. Тільки за спеціальним дозволом Головного управління в справах друку можна було користуватися українськими книжками. Заборонили театральні виступи українською мовою, публічні читання, не дозволяли друкувати тексти до музичних творів, робити переклади з іноземних мов.

Заборона торкнулася і народної освіти. В школах не можна було викладати українською мовою. Це призвело до масової неписьменності. Назва "Україна" ніде не фігурувала, тільки "Малоросія". З бібліотек були вилучені українські книги українською мовою. На підставі Емського акту було закрито Південно-Західний Відділ Російського Географічного Товариства у Києві, припинено видання "Кіевского Телеграфа", ліквідовано Громади, звільнено ряд професорів - українців з Київського університету (М. Драгоманова, Ф. Вовка, М. Зібера, С. Подолинського та ін.). В 1878 на Паризькому літературному конгресі М. Драгоманов виступивши на захист української мови і культури, різко засудив Емський акт. Ставши одним з проявів колоніально-національної політики російського царизму щодо України, Емський акт гальмував розвиток української культури та національно-визвольного руху, хоча повністю його припинити не міг.

У перший же рік свого вступу на престол (1881) новий російський цар Олександр III вирішив внести - деякі зміни щодо національного питання в Україні. Міністерство внутрішніх справ розіслало в губернії України "роз'яснення" Емського указу.

Отже до раніше дозволених для друкування українською мовою творів художньої літератури та історичних документів додали ще й словники, але вимагалося все це друкувати обов'язково російською абеткою. Щодо сценічних вистав українською мовою, то тепер дозвіл на них мали право давати губернські власті. Разом з тим "Юзефовичів закон" продовжував діяти. Його не відмінили. Та й час від часу виробляли нові таємні розпорядження проти української мови. 1886 р. всім чиновникам, прибулим працювати в Україну з Росії, підвищили платню. 1892 р. спеціальним наказом "у цілях чисто державних" цензорам нагадали про недопустимість схвалення до друку українського перекладу будь-якого російського твору. 1894 р. нагадано про заборону імпорту українських книжок. 1895 р., незалежно від змісту, заборонялись до друку українські дитячі читанки. Саму назву "Україна" царська цензура замінила у друкові на принизливе "Малоросія". Коли ж на розгляд Київської цензури надійшов рукопис граматики української мови, цензор не схотів навіть переглянути його і написав беззастережну резолюцію: "Не можна ж дозволяти до друку граматики тієї мови, яка приречена на небуття".