SHPORA.net :: PDA

[ Back ]

У філософії ХХ ст. вагоме місце належить релігійній філософії. Здавалося б, на тлі успіхів науки, техніки, росту та поширення інформаційних систем і технологій релігійна філософія, як і релігійних світогляд взагалі, повинні були б зазнати суттєвої кризи, але так не сталося. Певною мірою тут далися взнаки суперечливості історичних процесів століття, тривале та напружене протистояння двох соціальних систем – капіталістичної та соціалістичної, при якому остання претендувала на світове панування, поширюючи та пропагуючи атеїстичний світогляд.

Напевно, найбільш поширеною та авторитетною у ХХ ст. постала філософська концепція неотомізму – оновленої філософії Фоми Аквінського, що у 1879 р. енциклікою Римського папи була проголошена офіційною філософською доктриною католицької церкви. Авторитету цієї філософії сприяло також її досить широке культивування у католицьких навчальних закладах, де її вивчення є обoв’язковим. Визнаними представниками, можна сказати – корифеями неотомізму є французькі філософи Ж.Маритен (1882-1973), Е.Жільсон (1884-1978) та американський філософ Ю.Бохеньський (1902-1995). Всі вони вважали себе відданими вихідним ідеям філософії Св. Фоми та намагалися розвивати їх далі та інтерпретувати. Перш за все представники неотомізму наполягали на тому, що їх філософія являє собою рідкісну для ХХ ст. позицію послідовного реалізму: вони аргументували думку про те, що світ речей нам наданий реально, що він не являє і не може являти собою чогось на зразок марева або кажімості, адже Бог як Творець світу на інтригував і не намагався ввести людину в оману. Отже, світ є першою та справжньою реальністю. Цей світ може засвоюватися практично, у досвіді життя, може осягатися наукою, але ці види його засвоєння не можуть задовольнити людину, оскільки вони або не виходять за межі сприйняття, або зосереджуються на питаннях “Як пізнавати та описувати дійсність?”, залишаючи поза відповіддю основне питання – “Що є світ, що є дійсність, що є буття?”. Саме неспроможність науки дати відповідь на означені найважливіші для людини питання і зумовлюють необхідність звернення до авторитету Святого Письма та божественного об’явлення. Через це, на думку неотомістів, залишається в силі тлумачення Св. Фомою симфонії розуму та віри. Людина здатна пізнавати світ із допомогою науки, але вона також повинні усвідомити це, як божій дар.

Досить активними неотомісти поставали у політичній діяльності ХХ ст.: вони виступали із гаслами соціальних та церковних реформ, підтримували боротьбу за мир, сприяли поширенню благодійницької діяльності.

Авторитетним напрямом релігійної філософії була також протестантська теологія, яка отримала назву негативної, оскільки різко підкреслювала принципову неспівмірність Бога та світу, а через це і неможливість розумового осягнення Бога (неотомісти, йдучи за Св. Фомою, нагалошували на необхідності орозумнення волі). Засновником “діалектичної теології” протестантизму вважають німецького філософа К.Барта (1886-1968). Вихідна теза його філософії: Бог постає принципово недосяжним для світу і поза Його волею немає і не може бути людського із Ним діалогу. Тому за людиною лишається лише одне – віра: щира, віддана, непохитна. Бог же сам відкриває себе людині та світу тоді, коли вважає це доречним. Такі ж вихідні тези присутні і у філософії П.Тілліха (1886-1965), який, розвиваючи їх, приходив до висновку, що у світі людини існує принципова розірваність між сутністю та існуванням, бо їх єдність постає лише характеристикою Бога. Звідси випливає висновок про те, що фундаментальною людською характеристикою постає турбота про сенс буття; відчуття такої турботи та її свідома реалізація і робить людину релігійною. П.Тілліх вважав, що своє відношення до найпершего, безпідставного та неаналітичного Буття людина виражає у культуротворенні, а вирішальне значення для розвитку культури людства мають “кайроси”- ключові моменти історії, у які Бог відкриває себе людині; у “кайросі” ( з д-грецької – “доречно”, “влучно”) відбувається прорив людини до надчасової основи історії, що потім відіграє вирішальну роль для життя людини та суспільної історії. Р.Бультман (1884-1976) надав ідеям протестантської теології екзистенціальної інтерпретації: на його думку, існування являє собою перший рівень життя, і воно може бути справжнім чи несправжнім. Піднести людину над цим рівнем може тільки віра, яка є явищем інтимно-індивідуальним, таким, що не підлягає визначенню чи дослідженню, а може лише переживатися. Людина, що має віру, звільняється від обтяжливих рис існування і постає справді релігійною безвідносно до того, чи належить вона до якоїсь церковно-релігійної конфесії.

Серед філософських течій релігійного спрямування варто згадати також теософію (О.Блаватська, Р.Штайнер), учення "живої етики" (О.Реріх) та російську релігійну філософію (М.Бердяєв, П.Флоренський), ідеї яких мали і мають неабиякий вплив і поширення. Представники теософії (“теос” – бог, “софія” – мудрість) грунтували свої твердження на тезі про те, що релігії усього світу ведуть розмови про одне й те ж саме – про виявлення божественного у відношенні до людини, проте розмови ці відрізняються мовами, образами, повнотою та ступенем внутрішнього зв’язку. Якщо ж відслідкувати оте єдине та належним чином його зрозуміти, ми зможемо ближче підійти до осмислення сутності божества.