SHPORA.net :: PDA

[ Back ]

Вирішальну роль Сх. Європи у практичному здійсненні формули пояснює збігом в історії: морський і сухопутний розвиток сучасної Європи повторює минуле протистояння греків і римлян. Німці були цивілізовані й прийняли християнство від римлян, слов'яни від греків. Романсько-германські народи (Зх. Європа) вийшли згодом до океану й заснували морську цивілізацію, греко-слов'янські (Сх.Європа) освоїли степи, поклавши початок континентальній цивілізації.

Сучасна сухопутна держава відрізняється від морської не лише матеріальними умовами та засобами сполучення, а й ідеалами. Вона входить до складу Хартленду, в той час як остання тяжіє до внутр.півмісяця.

Сх.Європа є перехідною зоною, де центральна земля виходить у свої маргінальні регіони, відкриті в океан і на яких зіштовхуються та змішуються слов'яни й германці".

Цю формулу можна використати для минулої і теперішньої політики. Її врахування зумовлене загрозою Євразії для морських Держав (зовн.напівмісяця): експансія до прикордонних районів Євразії дозволить їй використати величезні континентальні ресурси для побудови флоту, отже для встановлення контролю над океанським простором, що може призвести до виникнення світової імперії.

А Україна знаходиться саме у Східній Європі, що робить володіння нею однією з основних умов до володіння світовою імперією, а отже однією з причин регіональних конфліктів та світових воєн.

Х.Макіндер наполягав, що в Східній Європі має бути створена саме тричленна система держав: Німеччина — слов’янські плюс південно-європейські держави — Росія, а не двочленна, як, скажімо, пропонував Ф.Науманн та його прихильники згідно з планом «Середньої Європи»: Німеччина плюс слов’яни плюс південноєвропейці — versus Росія: зіткнення Німеччини та Росії в цьому разі було б неминучим.

Попри те, що в книзі «Демократичні ідеали...» Макіндер не відокремлював Україну в самостійну державу — на вміщеній мапі її назва помічена тими ж літерами, що й назви переліченої сімки, проте без окреслення лінії кордонів 27 (він добре розумівся на реаліях і знав справжнє число ворогів самостійної України, щоби зайвого разу їх дратувати, посипаючи сіллю рани 28 — створення незалежної України передбачалося його рекомендаціями урядові. Відвідавши за дорученням міністра закордонних справ Д.Керзона Одесу та Новоросійськ з повноваженнями Британського Верховного комісара, він мав зустрічі з провідними політиками та військовиками, зокрема з Денікіним, якого намагався переконати (замарно) у визнанні de-faсto новопосталих держав та схилити до співпраці з поляками супроти більшовиків. У рапорті урядові та доповіді на засіданні кабінету міністрів Макіндер пропонував створити «альянс прикордонних (себто тих, що отримали незалежність по розпаді Російської імперії. — Авт.) держав включно з Україною» 29 та ліґи цих держав з країнами Східної Європи 30, а також доводив доцільність створення широкої східноєвропейської антиросійської та антибільшовицької коаліції. План Макіндера був відхилений урядом, не дістав він також особистої підтримки воєнного міністра В.Черчілля. Сучасний дослідник Б.Блаует зазначає в цьому зв’язку, що короткозорі політики, стурбовані радше очікуванням найближчих виборів, були просто нездатні адекватно оцінити вартість пропозиції, що спиралась на футурологічний аналіз з 25 річним випередженням 31. Він вважає також, що саме ця позиція Анґлії була однією з причин, що призвели до руйнації молодої української держави: «Британія усунулася, разом з нею відійшла й підтримка, на яку сподівалося багато потенційно самостійних реґіонів, як, наприклад, Україна» 32.

Якщо, визначаючи за позицією Німеччини вирішальну роль у балансі на терезах Осередня земля — креси, Макіндер остаточно не заперечував можливості для неї іншого, поза комбінацією з Росією, шляху, то стосовно Росії він, не вагаючись, проголошував: «З Росією я не можу бачити миру для світу. Байдуже, чи буде майбутнім Росії анархія, чи тиранія, чи рабство німцю; жодна з цих умов не в змозі співіснувати сьогодні з демократією в світі»