SHPORA.net :: PDA

[ Back ]

Рудольф Челлен у своїх працях «Політичні проблеми світової війни» (1915) та «Великі держави та світова криза» (1920) піднімає проблему східноєвропейських земель, яка на його думку є визначальною і від того, який баланс сил та конфігурацію кордонів вона по собі залишить, залежатиме доля всієї Європи. Критикуючи ідеї панславізму, шведський вчений підкреслює, що саме замасковане панславістською ідеєю бажання приєднати західноукраїнські землі було причиною вступу Росії у війну, тоді як «українське питання» загалом – однією з головних суперечностей, що призвела до війни: «Ми маємо всі підстави зараховувати українське питання до одного з головних мотивів світової війни».

Р.Челлен вітав створення нових незалежних держав, що виникли на теренах російської імперії, заохочуючи до повернення у європейське цивілізаційне коло.

Проблеми центрально-східної Європи та її роль у всесвітній історії, стали лейтмотивом твору англійця Гелфорда Маккіндера «Географічна вісь історії» (1904). Кінець безподільній домінації та пануванню у т.зв. Серцевинній землі (Heartland) монгольському пануванню, на думку Г.Маккіндера, поклали росіяни: «Росія займає місце Монгольської імперії. Її тиск на Фінляндію, Скандинавію, Польщу, Туреччину, Персію, Індію та Китай заступає відцентрові рейди степовиків…»

Наступна праця «Демократичні ідеали та реальність. Студія з політики відбудови» (1919), сповнена турботою за долю світу і демократії. Книга була написана з метою довести, що захист демократичних ідеалів і відбудова на цих засадах Європи можливі лише з урахуванням реальності, яка, складаючись не на користь ліберальних вартостей та традиційного балансу сил, потребує негайного втручання. Відтак, за велику небезпеку він вважав можливість поєднання ресурсів Німеччини та Росії, які після поразки у війні та втрати територій шукатимуть реваншу. Незважаючи на те, що у цій праці Маккіндер не виокремлював Україну у самостійну державу поміж інших, розташованих у «широкому клині незалежності від Адріатичного та Чорного морів до Балтійського», складеного з Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Югославії, Румунії, Болгарії та Греції. Він рекомендував уряду створити незалежну Україну. У рапорті урядові та доповіді на засіданні кабінету міністрів, після відвідання півдня України Маккіндер пропонував створити «альянс прикордонних (тобто тих, що отримали незалежність після розпаду Російської імперії) держав включно з Україною» та ліги цих держав з країнами Східної Європи. Однак, британський уряд відхилив цей план.

Українська проблема підтримувалася представниками руху «Середня Європа» («Mitteleuropa»). У книзі Ф.Наумана «Середня Європа» (1915 р.) та у пізнішій одноіменній брошурі (1917 р.) наголошується, що внаслідок географічного розташування, а надто – волі та історичної долі, нації, що проживають на територіях, розташованих між Німеччиною та Росією (включно з українцями) вимушені орієнтуватися на одну з цих держав, належати до їхніх сфер впливу й блокуватися з ними, а тому: «що російським не хоче або не може бути, мусить стати середньоєвропейським». До цих т.зв. «проміжних» націй відносили фінську, польську, українську та румунську нації.

Ідею створення незалежної України висловлював німецький політолог Макс Вебер. Для нього цілком природнім було те, що українці, соціальна структура яких та рівень розвитку матеріальної і духовної культури значно перевищував російські відповідники, мали утворити свою власну незалежну національну державу.

Для Вебера не була таємницею російська політика «найлютішого гноблення України; він зазначав факт потужного і подекуди успішного зросійщення українців, згадував про заборону 1876 р. видавання та ввезення української літератури й зауважував, що лише проблема автономії приблизно 30 млн. малоросів є пункт, на якому затамовують подих навіть найпослідовніші російські демократи». Вебер був добре обізнаний із програмними засадами та вимогами різних українських політичних угруповань, зокрема Української демократичної та Української радикальної партій і зазначав, що кінцевою метою деяких політичних сил є відділення України від Росії та створення незалежної української держави.

Відомий англійський вчений-славіст Р.Сетон-Вотсон теж був відвертим прихильником безумовної самостійності України. У вересні 1917 року, розглядаючи у статті «Проблема України» ситуацію навколо України, Сетон-Вотсон наголошує, що українське питання є однією з головних причин, що призвели до Першої світової війни; перебіг війни довів, що надалі ігнорувати цю проблему неможливо. Українське питання не модерна вигадка, а застаріла проблема Європи, про що свідчать численні книги, присвячені українським подіям, що були надруковані англійською вже у ХVII столітті.