SHPORA.net :: PDA

[ Back ]

Незалежна держава: 1830-1847. Липнева революція у Франції була важливою для бельгійців. У листопаді 1830 року відбулися вибори до Національного Конгресу, який ухвалив Декларацію про незалежність. Тимчасовий уряд, очолений Шарлем Рож'є, розробив Конституцію, яка набрала чинності в лютому. Країну було оголошено конституційною монархією з двопалатним парламентом. Правом голосу володіли ті, хто платив податки визначених розмірів, а заможні громадяни отримували кілька голосів. Виконавчу владу здійснювали король і прем'єр-міністр, який затверджувався парламентом. Законодавча влада розподілена між королем, парламентом і прем'єр-міністром. 21 липня 1831 року бельгійці обрали короля Леопольда І. У 1831 році європейські держави оголосили Бельгію "незалежною і вічно нейтральною державою". Перші 15 років незалежності продемонстрували продовження політики уніонізму та становлення монархії, як символу лояльності та єдності.

Період з 1840 по 1914

Середина та кінець ХІХ століття відзначені надзвичайно швидким розвитком промисловості Бельгії, приблизно до 1877 року нова країна поряд з Великобританією посідала одне з перших місць серед промислово розвинутих країн світу. Бельгія переживала спалахи оранжистського руху, проте революційних рухів вдалося уникнути. В середині століття відбувся розкол у лавах буржуазії між лібералами та католиками-консерваторами, в результаті чого утворилися дві партії - католиків і лібералів. Вони вели постійну політичну боротьбу протягом десятиріч. У 1879 році в Бельгії була заснована Бельгійська соціалістична партія, на базі якої у 1885 році створено Бельгійську робітничу партію, очолив її Еміль Вандервельд. Тактикою досягнення своїх цілей партія обрала парламентський шлях і постійно впроваджувала через цей законодавчий орган демократичні реформи. Бельгія брала участь у колоніальному розподілі Африки в період правління Леопольда ІІ (1864-1909 рр.), зокрема Конго стало бельгійською колонією у 1908 році. Серйозний конфлікт спалахнув між валлонами і фламандцями з приводу визнання французької та фламандської мови державними. У 1898 році було ухвалено закон, яким підтверджено принцип "двомовності".

Перша світова війна

Гарантії нейтралітету і незалежності Бельгії з боку Великобританії, Франції, Пруссії, Росії та Австрії перетворювали її на заручницю складної дипломатичної гри європейських політиків. Ця гарантія діяла 75 років, однак до 1907 року Європа розділилася на два протилежних табори: Троїстий союз та Антанту. Посилення напруженості між сусідніми країнами - Францією та Німеччиною спричинило те, що однією з перших жертв Першої світової війни стала Бельгія.

2 серпня 1914 року німецький уряд оголосив ультиматум з вимогою дати можливість німецьким військам пройти територією Бельгії до Франції. Отримавши відмову від бельгійського уряду, 4 серпня Німеччина здійснила вторгнення на територію Бельгії. Так почалася чотирирічна окупація Бельгії. Населення потерпало від контрибуцій і пограбувань, бельгійська економіка занепала.

Період між війнами

Бельгії відмовилася від нейтралітету і в 1920 році уклала військову угоду з Францією та окупувала разом з нею у 1923 році Рурську область і підписала в 1925 році Локарнські угоди. Зростання фашизму в Європі в цілому та економічний крах сприяли формуванню в країні таких ультраправих груп, як рексити Леона Дегреля (бельгійська фашистська партія) та Національного союзу фламандців (організація з антифранцузьким та авторитарним ухилом). У 1936 р. відсутність внутрішньої єдності призвела до анулювання угод з Францією. Бельгія вирішила діяти незалежно від європейських держав.