SHPORA.net :: PDA

[ Back ]

У праці "Позитивність християнської релігії" Гегель висловив думку, що заміна язичницької релігії християнством привела до втрати народом своєї свободи. Цілісність морального життя народу розпалася, в людей закріпилася звичка коритися чужій волі, індивіди заглибились в особисте життя, значною мірою відчужене від держави.



На думку вченого, істинна моральність репрезентована загальним, органічно цілим, а окремий індивід, його мораль, право отримують свій реальний сенс лише як моменти тотальності.



Право, в розумінні Гегеля, є наявним буттям свободи. Відповідно до трьох основних ступенів і форм категоризації понять "свобода" і "право" "Філософія права" поділяється на три частини: "абстрактне право", "мораль", "моральність".



Проминаючи три ступені — "власність", "договір", "неправду", свобода і право конкретизуються, об'єктивний дух вступає у сферу моралі.



Гегель відкинув ідею природного стану і договірного походження держави, вважаючи, що договір має місце тільки у відносинах, що регулюються приватним правом, і не може бути джерелом державності.

Основним визначенням і вихідною об'єктивного духу є незалежна воля.

Вся сфера об'єктивного духу в Гегеля — це реалізація ідеї права або свободи. Мораль, моральність, держава — це все, на думку філософа, особливе право або дійсне буття різних ступенів свободи. Значну увагу в політико-правовому вченні Гегеля приділено проблемам співвідношення держави та особистості. Правам особи було присвоєно статус первинних, вічних, невід'ємних, що випливають із самої її природи. Суспільство розглядалося як механічна сума окремих осіб, продукт їхньої теоретичної та практичної діяльності.



Гегель переконливо довів, що справедливою може бути і протилежна концепція: людина, особистість є продуктом розвитку суспільства — сім'ї, громадянського суспільства, держави, — обумовлена ним, зобов'язана йому всім своїм існуванням і розвитком. Прийнявши вихідним пунктом своїх міркувань про право кантівську ідею про моральну автономію особистості, Гегель через свої логічні судження дійшов висновку про зверхність держави над особистістю, як загального і цілого над окремим і одиничним.



Гегель був переконаний, що істинна сутність особи та її свобода полягають у прагненні індивіда до своєї загальної природи, а право, з огляду на це, — практичне втілення свободи в її загальному вигляді в реальній дійсності, торжество об'єктивного духу у формі держави. Індивідуальну долю людини Гегель приніс у жертву загальному; вона, на думку філософа, мало важить на терезах історії.