SHPORA.net :: PDA

[ Back ]

Радянська делегація ретельно готувалася до Генуезької конференції З квітня 1922р. вона провела переговори в Берліні. Уряд Німеччини відмовився сепаратне підписувати якусь угоду з радянською Росією, але все ж ці переговори допомогли потім під час конференції в Генуї підтримувати контакти й досягти порозуміння між обома державами.



Радянській делегації на Генуезькій конференції вручили меморандум лондонських експертів. 14 квітня на віллі Альбертіс (резиденція Ллойд-Джорджа) цей документ обговорювали глави делегацій Англії, Франції, Італії, Бельгії та Росії. Чичерін рішуче відхилив вимоги Верховної ради Антанти й висунув контрпретензії радянського уряду про відшкодування збитків, яких завдали радянській Росії іноземні держави під час воєнної інтервенції. Переговори нічого не дали, але показали можливість досягнення угоди між Антантою й Росією.



Це особливо стурбувало делегацію Німеччини, яка боялася, що її можуть обійти. Тому, коли Чичерін запропонував їй провести переговори, німці погодилися.



16 квітня 1922 р. Чичерін і Ратенау разом з експертами зустрілися в Рапалло (поблизу Генуї), обговорили проблеми взаємовідносин двох держав і підписали сепаратний радянсько-німецький договір. У розробці цього до­говору важливу роль відіграв представник УСРР X. Г. Раковський, який був членом радянської делегації. Харак­терно, що німці пізніше приватне називали його «батьком Рапалло».



Рапалльський договір передбачав відновлення дипломатичних і консульських відносин між обома країнами — це був удар по ізоляції радянської Росії й Німеччини. Обидві держави взаємно відмовилися відшкодувати воєнні витрати (Німеччина відмовилася від Брестського миру, Росія — від німецьких репарацій) і претензії у зв'язку з націоналізацією німецької власності в Росії. Договір передбачав розвиток взаємовигідної торгівлі між обома державами на основі принципу найбільшого сприяння. Рапалльський договір мав велике значення. Це було перше юридичне визнання країни Рад однією з великих держав. Обидві країни були життєво заінтересовані в такому договорі. Вже наприкінці 1922 р. німецький експорт у Росію збільшився вдвоє, а імпорт із Росії — в 14 разів.



Договір вніс суттєві зміни в міжнародну політичну ситуацію і сприяв розвиткові взаємовигідного співробітництва Росії й Німеччини не тільки в економічній, політичній та культурній галузях, але навіть у військовій. У 1921 — 1923 рр. в Москві й Берліні проведено ряд таємних двосторонніх переговорів. У Росії після цього в 1924 — 1926 рр. було побудовано кілька німецьких військових заводів. Під керівництвом створених у військовому міністерстві Німеччини «Зондергрупи Р» і в німецькому посольстві в Москві спеціального органу «Центр Москва» (за згодою радянського уряду) почали активно діяти військові навчальні центри рейхсверу в Росії. Це були — льотна школа й авіаційний полігон під Липецьком, танкова школа й полігон під Казанню, аерохімічна станція з випробуванням хімічної зброї під Саратовом. Німецькі й радянські спеціалісти навчалися тут аж до приходу гітлерівців до влади в Німеччині.



Крім того, на території Росії створювалися змішані радянсько-німецькі підприємства, в тому числі під­приємства оборонної промисловості. Це — авіаційний завод у Філях (за участю «Юнкерса»), хімзавод «Берсоль» з виробництва отруйних речовин поблизу Самари (за участю фірми «Штольценберга») та різні радянські заводи, що виробляли «за німецького технічного сприяння» боєприпаси для артилерії (за участю концерна Круппа). Авіазавод у Філях згодом перетворився на флагмана радянського літакобудування.



В Німеччині курс на військове співробітництво з радянською Росією проводили засновник рейхсверу генерал фон Сект, барон фон Мальтцан, який тяжів до цього співробітництва, протиставляючи його військовій взаємодії з Францією, та колишній міністр закордонних справ Брокдорф-Ранцау. З боку радянської держави активно сприяли такому співробітництву повпред СРСР у Німеччині М. М. Крестинський і заступник голови Реввійськради СРСР Й. С. Уншліхт.



Таємне військове співробітництво між радянською державою й Німеччиною не було чимось незвичайним у практиці міжнародних відносин. У ті роки військово-технічне співробітництво з Німеччиною в обхід Версальського договору здійснювали США, Японія, Італія та інші країни.



Рапалльський договір вразив союзників, наче вибух бомби. Він порушував плани Антанти використати Ні­меччину проти радянської держави, тому союзники вимагали розірвання договору. Після певних вагань Німеччи­на все ж ратифікувала Рапалльський договір, за що була усунена від роботи в політичній комісії.



Радянська делегація оголосила на конференції свій меморандум у відповідь на лондонську доповідь експертів. Радянський уряд висловив готовність компенсувати збитки іноземців у Росії, якщо будуть відшкодовані радянські втрати від іноземної інтервенції. Разом з тим він погоджувався сплатити довоєнні борги за умови відстрочення їх на ЗО років і надання радянській державі кредитів, а також здати в оренду (концесію) іноземцям деякі фабрики, заводи й шахти.



11 травня радянська делегація відхилила запропоновані союзниками нові кабальні умови співробітництва. Фактично конференція зайшла в безвихідь і закінчила свою роботу 19 травня. Було вирішено продовжити пере­говори на конференції в Гаазі, але без Німеччини.



В цілому Генуезька конференція закінчилася безрезультатно. Г. В. Чичерін заявив, що «безпосередні результати конференції не справдили великих сподівань, котрі вона збудила серед народів усіх країн».