SHPORA.net :: PDA

Login:
регистрация

Main
FAQ

гуманитарные науки
естественные науки
математические науки
технические науки
Search:
Title: | Body:

16. Договори Вашингтонської конференції, її наслідки.








Для вирішення далекосхідних проблем було ухвалено скликати конференцію. Вона тривала у Вашингтоні з 12 листопада 1921 р. до 6 лютого 1922 р. У ній брали участь 9 держав - США, Англія, Японія, Франція, Італія, Бельгія, Португалія, Голандія, Китай. Радянська Росія, хоч і визнавалася великою тихоокеанською державою, не була запрошена. Радянський уряд висловив 19 липня протест проти виключення його з конференції, але Вашингтон проігнорував протести Радянської Росії.



США боролися проти домінування Японії в Китаї, вимагали для себе там «відкритих дверей» й рівних можливостей. Світове співтовариство не могло не зважати на позицію США, що стали могутнім кредитором, якому понад 20 країн світу заборгували 12 млрд. дол. Разом з іншими видами капіталовкладень економічна підтримка США європейським країнам становила 20 млрд. доларів.



На конференції США вдалося завдати тиску на Англію й домогтися ліквідації її союзу з Японією, який був чинним ще від 1902 р. й підлягав продовженню у 1921 р, (до першої світової війни він був спрямований проти Росії й Німеччини, тепер - проти США).



Конференція 9 держав тривала з 12 листопада 1921р. до 6 лютого 1922р. Були присутні також представники британських домініонів та Індії, тому вважалося, що брали участь 14 держав. Фактично тексти договорів погоджувались за кулісами, всі основні питання вирішувала "Велика трійка" - Ч.Юз (США), А. Бальфур (Англ.), С.Като (Японія). Менше рахувалися із Францією і Італією.



Офіційний порядок денний містив 2 питання: 1) обмеження морських і сухопутних озброєнь, правила користування новими засобами війни, 2)тихоокеанське та далекосхідне питання. Питання про англо-японський воєнний союз не стояло на порядку деному, але стало предметом політичної боротьби. В результаті США, Англія, Японія і Фр. домовилися поважати колоніальні володіння одна одної й взаємно гарантувати їх безпеку. Цю домовленість було втілено в кількох договорах.

«Договір чотирьох держав» (Англії, США, Франції та Японії), укладений 13 грудня 1921р., стосувався взаємних гарантій недоторканості острівних володінь його учасників у басейні Тихого океану; на 10р. з умовою, що англо-яп. воєнний союз 1911р. втрачає силу. Юридично оформив принцип партнерства великих держав на Тихому океані. Не розв'язано суперечностей між учасниками, не враховано інтересів колонізованих народів Далекого Сходу.

«Договір п'яти держав» (Англії, США, Японії, Франції й Італії), підписаний 6 лютого 1922р. на 15р., забороняв будівництво військових кораблів, водотонажність яких перевищувала 35 тис.т, встановлював співвідношення між флотами цих країн за класом лінкорів у пропорції 5 (Англія): 5 (США): 3 (Франція): 1,75 (Італія): 1,75 (Японія). Не було обмежень для крейсерів та підводних човнів.



Це було великою перемогою дипломатії США Вони зрівняли свій флот з найбільшою морською державою - Англією. Англія зберегла лідерство в надводному флоті. Японія здобула велику стратегічну перевагу. На Тихому океані заборонялося спорудження нових військово-морських баз на схід від 110 меридіана за винятком островів, що безпосередньо прилягають до узбережжя США, Канади, Аляски, зони Панамського каналу, Австралії, Нової Зеландії, Гавайських островів.



Таким чином, США повинні були відмовитися від укріплення островів у центральній та західній частинах Тихого океану. США й Англії заборонялося мати бази на відстані менш як 5 тис.км. від Японії. Договір підштовхнув великі держави згодом до нового бурхливого піднесення військово-морського будівництва.



«Договір дев'яти держав» (США, Великобританії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Голандії, Португалії й Китаю), підписаний 6 лютого 1922 р., проголошував принцип поваги суверенітету, територіальної й адміністративної недоторканості Китаю, який був поділений на зони впливу іноземних держав. Він зобов'язував усіх учасників дотримуватися принципів «відкритих дверей» та «рівних можливостей» у торгівлі й розвитку промисловості на усій території Китаю. Формально провідні капіталістичні держави відмовлялися від політики розподілу Китаю на «сфери впливу». Проте, він не скасовував системи нерівноправних угод цих країн з Китаєм. Договір був спрямований проти зазіхань Японії на монопольне панування в Китаї, яка погодилась на скасування "21 вимоги" і змушена була підписати угоду з Китаєм про повернення йому Шаньдуну в 6 місячний строк з викупом колишнього німецького майна за 66 млн франків золотом і виведенням японських військ. Договір означав створення єдиного фронту колоніальних держав на чолі з США щодо спільної експлуатації Китаю, політичну поразку Японії, Англії, посилення впливу США.



Договори, укладені на Вашингтонській конференції, доповнювали систему договорів, підписаних у 1919 -1920 рр. між країнами-переможницями та країнами, які програли світову війну.



Створена система міжнародних угод встановила Версальсько-Вашингтонську систему устрою міжнарод­них відносин, що зафіксувала та оформила результати першої світової війни, визначила нове співвідношення сил на світовій арені. Вона стала спробою розв'язати незліченні проблеми, об'єднати й гармонізувати суперечливі інтереси народів та держав.



Втім вона мала низку суттєвих недоліків:



• по-перше, не розв'язала протиріччя між державами-переможницями й державами, які зазнали поразки;



• по-друге, не ліквідувала протиріччя між великими й малими країнами;



• по-третє, не запобігла можливості виникнення реваншизму, перш за все внаслідок відсутності дійового контролю за виконанням укладених договорів; Німеччина швидко почала переозброюватись, самі держави договору 5ти стали нарощувати темпи військово-морського будівництва.



• по-четверте, викликала значні територіальні зміни в Європі, друге «велике переселення народів», започаткувала основи національних конфліктів, узаконила колоніальну систему, водночас викликала національно-визвольну боротьбу.



• по-п'яте, виключення із системи Радянської Росії знецінило договори, сама Росія не збиралася бути гарантом створеного Заходом суперечливого балансу сил на міжнародній арені.



• по-шосте, невирішеність проблеми репарацій, не було єдності з цього питання (після мораторію Гувера в червні 1931р. припинилася виплата репарацій).



Версальсько-Вашингтонська система закріпила нову розстановку сил у повоєнному світі, але внаслідок своїх вад не могла бути стійкою й тривалою. Проіснувала до 30х років, становила своєрідну передишку перед новою світовою війною.