SHPORA.net :: PDA

[ Back ]

Говорячи про етнопсихологічні особливості українців, дослідники, перш за

все, розглядають таке основоположне явище, як психічний склад українців .

ПСИХІЧНИЙ СКЛАД НАЦІЇ — це суб’єктивний психічний досвід нації, зафіксований

у відносно стійких властивостях, рисах, у національній психології, які

обумовлені усім суспільно-історичним ходом становлення і розвитку нації та

специфікою соціально-психологічного відображення об’єктивних умов її

існування.

Якщо говорити про психічний склад української нації загалом, то тут, як

правило, відзначають такі риси, як любов до рідної землі та її природи, що

виявляється й закріплюється в культурі, музиці, живописі; повага до старших,

зокрема до батьків (так, дотепер у багатьох областях України діти

звертаються на “ви” до своїх батьків); працелюбність, що виражається не лише

в щоденній сумлінній праці від зорі до зорі, а й у святкових традиціях, які

поетизують працю.

Для українців характерні ратна доблесть, хоробрість, а також прославляння

героїзму і відваги, що є специфічним вираженням їхніх національних почуттів,

адже героїчні традиції споконвіку були притаманні українському народові.

На відміну від психічного складу, національний характер — вужче поняття.

Отже, національний характер є специфічним поєднанням загальнолюдських рис з

конкретними історичними та соціально-економічними умовами існування нації.

Будь-яка загальнолюдська риса, наприклад, працьовитість, патріотизм,

волелюбність, можуть по-різному проявлятися різною мірою, в різні часи і в

різних народів.

Якщо порівнювати всі відомі дослідження характерологічних особливостей

українців того періоду з тим, щоб мати цілісне узагальнене уявлення про

їхній національний характер, неминуче виникає ряд складнощів. Реально

вирізняється блок характеристик, що є “наскрізними” для більшості описів. До

них В. Павленко і

С. Таглін відносять такі:

1. Розвинуте особистісне начало, що виявляється в почутті власної гідності,

незалежності та індивідуалізмі. Властям українці служили віддано, однак без

раболіпства. Намагались уникати таких ситуацій, коли б їх принижували

грубими словами; не були настирливими у своїх проханнях.

2. Українське суспільство характеризувалося певною одноманітністю як за

освітнім рівнем, так і за суспільним становищем. Тут не було надто різкого

розмежування між інтелігенцією та простим народом.

3. Наголос на внутрішньому (духовному) аспекті життя, а не на зовнішньому

(матеріальному).

4. Любов до природи. Ставлення до природи в українців завжди було особливим.

Природа посідала значне місце в їхньому житті, що відображено у великій

кількості образів природи у фольклорі, у використанні її елементів у

святкових обрядах і в прикрашанні осель.

5. Терпимість. Про терпимість українців писали М. Костомаров, І. Сікорський,

М. Данилевський. Наприклад, терпимість слов’ян проявлялась у негативному

ставленні до смертної кари, яку відкидали і засуджували князі Володимир

Великий і Володимир Мономах; у відсутності рабства; у виголошуванні

християнських проповідей мовами народів Росії. Характерним для українців

було також те, що вони не застосовували тілесних покарань (щоправда, це

стосувалося лише вільних людей)

6. Толерантність українців тісно пов’язана з іншою особливістю їхнього

психічного складу — неагресивністю (слаборозвиненою войовничістю). І. Ярема

зазначає, що вже за князівських часів — у печенізько-половецький період —

виявляється добродушність українців. Українські князі неохоче зважувалися на

збройний наступ, обмежуючись в основному оборонними заходами й обираючи шлях

мирного добросусідського взаєморозуміння. Безперечно, дух християнства лише

зміцнив цю рису.