SHPORA.net :: PDA

[ Back ]

Сенс ідеї правової держави, яка лежить в основі відповідної теорії, полягає в обґрунтуванні необхідності обмежити державу правом, установити правові межі її влади і тим самим захистити громадян від можливого свавілля з боку держави. Ця ідея притаманна політико- правовій думці на всіх історичних етапах її розвитку. Вагомий внесок в її обґрунтування внесли, зокрема, Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, І. Кант. Сам термін правова держава (Rechtsstaat) утвердився в німецькій юридичній літературі в першій третині ХІХ ст. у працях К. Велькера, Р. фон Моля та інших правознавців, а в подальшому набув значного поширення.
Згідно з теорією правової держави закон мусить бути єдиним для всіх — і для держави, і для громадян — і мати правовий характер, тоб¬то відповідати високим моральним вимогам. Державне правління, за¬сноване на законах, може мати й деспотичний характер, якщо закони не відповідають вимогам моральності, гуманізму, демократизму та справедливості й спрямовані лише на захист державної влади.
За своєю сутністю правова держава, отже, є такою державою, у якій панує право як синонім моральності, гуманізму, демократизму і справедливості. З урахуванням зазначеного, можна дати таке загальне її визначення: правова держава — це правова форма організації і функціонування політичної влади в країні та її взаємовідносин з індивідами як суб'єктами права.
Правова держава характеризується певними ознаками, які стосу¬ються організації державної влади, стану правової і судової систем, діяльності правоохоронних органів, правового статусу особи, її взає¬мовідносин із державою тощо. До основних таких ознак, які назива-ються також принципами і в тій чи тій формі закріплюються в консти¬туціях, належать: народний суверенітет; верховенство права; взаємна відповідальність держави і громадянина; поділ державної влади; неза¬лежність суду; реальність прав і свобод особи; пріоритет норм міжна¬родного права над нормами національного законодавства та ін.
Народний суверенітет полягає у визнанні народу єдиним джере¬лом і верховним носієм влади в державі. Визнання народу єдиним джерелом влади в державі означає, що всі повноваження органів пуб¬лічної влади (як органів державної влади, так і органів місцевого са-моврядування) йдуть від народу. Верховенство влади народу полягає в тому, що ця влада є найвищою в державі та стоїть над владою всіх державних органів, які за демократії безпосередньо або опосередкова¬но формуються шляхом волевиявлення народу. Принцип народного суверенітету в тій чи тій формі закріплюється в конституції правової держави.
Головною ознакою правової держави є верховенство права, яке означає панування права в усіх сферах суспільних відносин, підпоряд¬кування всіх громадян і держави правовим законам, тобто таким, що відповідають вимогам права. Принцип верховенства права передбачає розмежування права й за¬кону. Право є системою встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових норм (правил поведінки), дотримання й вико-нання яких забезпечується шляхом переконання і державного приму¬су. Законами в широкому розумінні є вся сукупність державно- владних приписів — законів, що приймаються парламентом, нормати¬вно-правових актів глави держави, уряду, центральних органів вико¬навчої влади (міністерств), рішень органів судового конституційного контролю тощо незалежно від того, сприймаються вони громадянами як справедливі, чи ні. В ідеалі закон повинен відповідати вимогам пра¬ва, тобто бути справедливим, гуманним, демократичним тощо.
Важливою ознакою правової держави є утвердження правової фо¬рми і правового характеру взаємовідносин між державою і громадяна¬ми як суб'єктами права, визнання й належне гарантування формальної рівності й свободи всіх індивідів, прав і свобод особи як людини та громадянина. У правовій державі за особою визнаються невід'ємні та непорушні права і свободи. При цьому, що особливо важливо, визна¬ється, що права і свободи особи — це не продукт волі держави, не її поступка громадянам, а суттєва складова права, яке об'єктивно фор¬мується в суспільстві й дотримання якого є юридичним обов'язком усіх, передусім — держави.
У правовій державі права і свободи особи закріплюються конститу¬ційно. За своєю сутністю конституція є системою обмежень державної влади шляхом проголошення та законодавчого забезпечення прав і свобод особи як людини та громадянина.
Теорія і практика правової держави передбачає не тільки конститу¬ційне проголошення, а й гарантування прав і свобод особи. Реальність останніх залежить від рівня економічного, соціального і політичного розвитку суспільства, його правової культури, міри незалежності судо¬вої влади та інших чинників. Особливо важливе значення мають юри¬дичні гарантії прав і свобод, якими є норми й принципи матеріального і процесуального права, що закріплюються в конституції, конкретизу¬ються у звичайних законах і реалізуються в судовій практиці. Головною гарантією прав і свобод особи виступає суд. Право, яке неможливо за¬хистити в суді, залишається лише конституційною декларацією. Само¬стійність суду і незалежність суддів, що гарантується особливим поряд¬ком заміщення посад суддів, їх незмінюваністю та юридичною недотор¬канністю, є важливою умовою реалізації конституційно проголошених прав і свобод особи та ознакою правової держави.
Забезпечення верховенства правового закону, прав і свобод особи можливе лише за наявності поділу державної влади на законодавчу, виконавчу й судову гілки з досконалим механізмом стримувань і про¬тиваг, який унеможливлює монополізацію влади однією особою, орга¬ном або соціальною верствою і забезпечує відповідність усієї системи публічної влади вимогам права та їх послідовне дотримання.
Пріоритет норм міжнародного права над нормами національ¬ного законодавства як ознака правової держави полягає у визнанні державою верховенства норм міжнародних договорів, до яких вона приєдналась, над нормами національної конституції і законів. Ідеться передусім про міжнародно-правові акти із прав особи. У деяких краї¬нах принцип пріоритету міжнародного права закріпляється безпосере¬дньо в конституції, в інших основний закон визнає міжнародні дого¬вори, до яких приєдналася держава, частиною національного законо-давства і в разі колізії національних норм і норм міжнародного дого¬вору діють останні.