SHPORA.net :: PDA

[ Back ]

Локк Джон — англійський теоретик природного права, політичний мис¬литель, філософ. У період протекторату О. Кромвеля вчився в Оксфордському ун-ті, де одержав ступінь магістра. Викладав в ун-ті, був декілька років на дип¬ломатичній службі, займав високі державні посади, але з-за переслідувань виї¬хав в еміграцію. Повернувся на батьківщину після 1688 p., видав ряд праць, в т. ч. «Два трактати про правління».
Яка природа, джерела права і публічної влади, за Локком? Як і його попередники, він шукає їх джерела в «природному стані людей». Але на відміну від них дійшов висновку: вже в додержавному стані люди мали права і свободи. Це стан «повної свободи стосовно їхніх дій і стосовно розпорядження своїм май¬ном і особистістю». Це стан «рівності, при якому вся влада і вся юрисдикція є взаємними, — ніхто не має більше іншого». При¬родний стан тут трактується в противагу Гоббсу не як стан сва¬вілля, ворожнечі, а як керований розумом, тобто природним законом. Цей закон вчить людей: оскільки всі люди рівні і неза¬лежні, не наносити збитку життю, здоров´ю, свободі і власності іншого, вимагає миру і збереження всього людства. Природний стан, за Локком, — стан миру і доброзичливості.
Отже, у природному стані кожна людина володіє необмеже¬ною свободою, вона зв´язана лише законом природи. Того, хто побажав би відняти свободу, слід вважати, пише мислитель, замишляючим відняти і все інше, оскільки свобода є підставою всього іншого (що, зокрема, робить законним вбивство злодія під час злочину). Природний закон, зауважує Локк, — це не стільки обмеження, скільки керівництво для вільної істоти. Ме¬тою закону є збереження і розширення свободи. Там, де нема закону, нема і свободи. Природне право людей включає владу кожного охороняти «свою власність, тобто життя, свободу і май¬но». Право власності трактується Локком також як право на власну особистість (індивідуальність), на працю і її результати. На його думку, до утворення держави кожний володіє навіть виконавчою владою, — що випливає з законів природи, є суддею у власних справах. Таким чином, до основних невідчужуваних природних прав людини він включає право на життя, свободу і власність (т. зв. тріада, правова формула Локка). З них виплива¬ють всі інші природні права — права на рівність, індивідуаль¬ність, свободу дій, власну працю та її результати. Але в природ-ному стані вони не гарантовані.
Дж. Локк називає три недоліки природного стану: тут не ви¬стачає встановленого, визначеного закону як норми справедливо¬сті і мірила в суперечках;знаючого і безпристрасного судді, який би вирішував всі ускладнення відповідно до встановленого за-кону; сили, що могла б підкріпити і підтримати вирок і його виконання.
Ненадійний і небезпечний стан, бажання уникнути стану війни подвигло людей створити політичне співтовариство — дер¬жаву. Оскільки люди по природі вільні, рівні і незалежні, ості-льки державотворення можливе тільки з їх власної згоди. Голо¬вні цілі суспільного договору і створюваної держави: збереження власності (тобто «життя, свободи і володінь»), мирне і безпечне користування нею. Держава усуває недоліки природного стану.
Держава, за Локком, — єдине, незалежне політичне співто¬вариство із загальною владою, законом і судом. Тепер лише воно втілює політичну владу, що виникає з договору і згоди тих, хто складає співтовариство. «І хто б не володів ... верховною владою в будь-якій державі, — відзначається в трактаті, — він зобов´я¬заний правити відповідно до встановлених постійних законів, про¬голошених народом і відомих народу, а не шляхом імпровізова¬них указів; правити за допомогою безпристрасних і справедливих суддів, які повинні вирішувати суперечки за допомогою цих за¬конів, і застосовувати силу співтовариства в країні тільки при виконанні таких законів, а за рубежем — ... для охорони співто¬вариства від вторгнення і захоплень».
Чи не придушує держава закони свободи? Локк вважає: те¬пер свобода людей полягає в тім, щоб жити відповідно до вста¬новленого закону. Це —свобода слідувати власному бажанню у всіх випадках, коли цього не забороняє закон. Він — зв´язуюча ланка громадянського суспільства. Тому «ні для однієї люди¬ни, — підкреслюється в трактаті одне з основних положень ло-кківської теорії, — яка знаходиться в громадянському суспільс¬тві, не може бути зроблене виключення з законів цього суспільства». Таким чином, закони тоді сприяють досягненню цілей суспільства, коли їх усі знають і виконують.
По-друге, високий престиж закону виникає з того, що він, за Локком, «основне знаряддя» збереження свободи особи, гарант від сваволі і деспотизму свободи інших осіб. «Сила без права, звер¬нена проти особистості людини, створює стан війни» як у при¬родному стані, так і в державі. Однак тут наявність загального закону і загального судді піддають справедливому визначенню закону обидві сторони. Передаючи свою природну владу держа¬ві, кожен її підданий залишає за собою право на життя, свобо¬ду, володіння майном, що не відчужуються ні за яких обставин. Постійні закони, з одного боку, і природні права громадян — з іншого, — ось межі влади держави.
По-третє, держава і встановлений нею загальний закон, на думку Локка, зберігають і розширюють права і свободи громадян. Адже справедливий і основний закон говорить: Salus populi suprema lex! (Благо народу — вищий закон!). Він надає їм рівне право перед законом, право на правосуддя, покарання злочин¬ця, відшкодування збитків і можливість перешкодити майбут¬нім збиткам. Звідси очевидно, вважає мислитель, що абсолютна монархія несумісна з громадянським суспільством: там немає гарантій природних прав, рівного для усіх, загальнообов´язко¬вого і справедливого закону, прийнятого за згодою всього сус¬пільства, правосуддя. Головна небезпека для природних прав і законів виникає з привілеїв носія владних повноважень.
Взагалі у Локка форма правління — похідна від верховної вла¬ди, створеної за добровільною згодою більшості співтовариства для прийняття і здійснення законів. «Форма правління залежить від того, — підкреслюється в трактаті, — у кого знаходиться вер¬ховна влада, що є законодавчою».Вона може бути демократією, олігархією чи монархією (спадкоємною чи виборною). Ні одній з них автор трактату не віддавав особливої переваги. Для нього головне, щоб організація самої влади надійно гарантувала права і свободи громадян від сваволі і беззаконня. Саме з цього голов¬ного виходила його концепція поділу влади.
Дж. Локк розрізняв законодавчу, виконавчу і федеративну владу.
«Першим і основним позитивним законом усіх держав є встано¬влення законодавчої влади; точно так само першим і основним при¬родним законом, якому повинна підкорятися сама законодавча влада, є збереження суспільства і ... кожного члена суспільства». Жоден указ кого б то не було не має сили й обов´язковості закону, якщо він не одержав санкції законодавчого органу, обраного і призначеного народом. Закон робить дійсно законом згода су-спільства, «вище якої немає нічого». Такий закон — гарантія і вті¬лення свободи. Тому законодавча влада є вищою владою в дер¬жаві: вона заснована на згоді і довірі підданих, обрана народом і відповідальна перед ним. Народу завжди належить верховна влада відстороняти чи змінювати склад законодавчого органу, коли він діє всупереч народній довірі.
Повноваження законодавчої влади, за Локком, суворо обме¬жені: берегти життя і надбання народу, відправляти правосуддя (тут позначилися особливості англійського права, одним із дже-рел якого є судова практика), збереження власності громадян, видання постійних законів — повноваження, які вона не може передати в чиїсь руки. Тільки вона має право вказувати, «як повинна бути вжита сила держави для збереження співтоварис¬тва і його членів». Межі повноважень, дані і встановлені су¬спільством, законодавча влада не вправі порушувати.
Виконавчу владу держави, яку, на думку Локка, можна на¬звати природною, утворює сукупність виконавчої влади кож¬ного в природному стані, переданої в результаті суспільного договору політичному співтовариству.
Федеративна влада має право війни і миру, участі в коаліціях і союзах, вести всі справи поза даною державою. Автор тракта¬ту обумовлює: незважаючи на відмінності виконавчої і федера-тивної влади, обидві вони є міністеріальними і підлеглими сто¬совно законодавчої влади.
Законодавча і виконавча влади не повинні знаходиться в одних руках, розмірковував Локк. У противному випадку носії влади можуть приймати вигідні тільки для них закони і виконувати їх, робити для себе виключення із загальних законів на шкоду за¬гальному благу, миру і безпеці, природних прав громадян. Тому законодавчий орган не повинен засідати постійно — занадто ве¬лика спокуса для депутатів узурпувати владу цілком, створюва¬ти для себе привілеї, правити тиранично. Визначені права депу¬татів не повинні перетворюватися в привілеї, що виводять їх з-під влади законів. Таким чином, зі слабостей людської природи, схи¬льності до спокус теоретично виводилася необхідність спеціаль¬них гарантій законності і прав громадян, у т. ч. поділу влади.
Тривалі зловживання, правопорушення і хитрощі з боку вла¬ди, пише Локк, роблять правомірним повстання народу. «Повс¬тання — це спротив не окремим особам, але владі». Ті, хто силою порушують конституцію і закони і силою ж виправдують своє порушення, ким би вони не були, є істинними заколотниками. Народ вправі передати владу в руки тих, хто може забезпечити йому досягнення цілей, заради яких створювалася держава.
Отже, Локк, поглиблюючи і переробляючи досягнення полі-тико-юридичного знання і передової наукової думки XVII ст., з огляду на історичний досвід англійської революції, послідовно розвиває природно-правову теорію. її наріжним каменем висту¬пають у нього природні права і свободи людини — у додержав-ному стані, у громадянському суспільстві як основі держави, верховної влади, загального закону, що принесло англійському мислителю славу засновника лібералізму. Тріада правової фор¬мули Локка, визнання всіх людей рівноправними знайшли за¬кріплення в багатьох ранньобуржуазних конституціях.
Вчення Локка про право і державу розвивалося в наступно¬му столітті французькими просвітниками, теоретиками амери¬канської революції.
Висновки
Розробка теорії природного права, що виразила ос¬новні принципи громадянського суспільства — головний підсу¬мок розвитку політико-правової думки XVII ст. Вперше було ви¬сунуто і широко обґрунтоване після Середньовіччя раціональне уявлення про природно-правове походження держави, верховної влади, закону, загальну правову рівність людей, сформована і теоретично обґрунтована модель громадянського суспільства. На¬прикінці XVII ст. було визначено перелік природних прав і сво¬бод людини, який став класичним для наступної епохи, позначені основні шляхи і механізми їх реалізації. Усе це стало величезним кроком вперед у формуванні юридичного світогляду. Права люди¬ни стали розглядатись як невід´ємний компонент права: право без прав людини так само неможливе, як і права людини — без або поза правом.