SHPORA.net :: PDA

Login:
регистрация

Main
FAQ

гуманитарные науки
естественные науки
математические науки
технические науки
Search:
Title: | Body:

Особливості політичної думки Стародавнього Риму. Погляди Ціцерона на державу, владу в працях “Про державу”, “Про закон”, “Про обов’язки”.

Історія давньоримської політичної думки охоплює ціле тисячоліття і всвоїй еволюції відображає суттєві зміни соціально-економічного іполітичного життя Стародавнього Риму. Історію Стародавнього Римуприйнято ділити на три періоди — царський {754—510 рр. до н. е.)республіканський (509—28 рр. до н. е.), імператорський (27 р. до н. е. —476 р. н. е.).

Давньоримська політична наука перебувала під впли¬вом відповідних давньогрецьких концепцій. Коли в середи¬ні V ст. до н. е. .плебеї вимагали створення письмового законодавства, Грецію відвідали римські посланці з метою ознайомитися з грецьким законодавством Солона. У Римі були прийняті знамениті закони — XII таблиць.

Великий вплив на давньоримських мислителів справили Сократ, Арістотель, епікурійці, стоїки, Полібій. Так, - уявлення Демокріта про прогресивний розвиток ідей від первісного суспільного становища до створення упорядко¬ваного суспільного життя і держави, погляди Епікура про договірний характер держави і права були сприйняті і розвинуті Тітом Лукрецієм Каром (99—55 рр. до н. е.) у поемі «Про природу речей». Його погляди на політику і державу теоретично відобразили, ту нову, відмінну від давньогрецької, історичну і соціально-політичну реальність, в обстановці якої він жив і діяв (високий розвиток рабо¬власництва і відносин товарного виробництва, криза по¬лісного устрою держави, перетворення Риму в світову дер¬жаву, перехід від республіки до імперії, від традиційних форм правління до нових форм одноосібної влади,до прин¬ципалу і домінату, криза рабської праці і встановлення колонату).

Марк Туллін Ціцерон (106—43 рр. до н. е.)—знаме¬нитий римський державний діяч, оратор і мислитель при¬діляв значну увагу проблемам політики і держави. Відомі його праці «Про державу», «Про закон», «Про обов'язки», численні політичні і судові публікації. Ціцерон у своїй творчості протягом всієї практичної діяльності виступав за .устрій сенатської республіки, проти повновладдя окремих осіб. У 45 р. до н. е., коли сенат зазнав поразки" в бороть¬бі з тріумвіратом (Антоній, Октавіан Август, Лепіт), ім'я Ціцерона було занесене у проскрипційні списки осіб, що підлягали страті без суду.

Ціцерон визначав державу як здобуток народу. Він підкреслював, що «народ — не будь-яке об'єднання лю¬дей, зібраних разом хоч яким би то було способом, а об'єд¬нання багатьох людей, пов'язаних між собою згодою щодо питань права і спільності інтересів». Тим самим держава в трактуванні Ціцерона бачиться не лише виявом загаль¬них інтересів усіх її вільних членів, що було характерно і для давньогрецьких концепцій, але одночасно і як одно¬стайна правова єдність (спільність) тих членів, окреме правове утворення (загальний правовий порядок).

Основну причину походження держави Ціцерон вба¬чає у вродженій потребі людей жити разом. Поділяючи в цьому питанні позицію Арістотеля, він розходиться з поши¬реним на той час уявленням епікурійців про договірний характер виникнення держави. Вплив Арістотеля помітний і в трактуванні Ціцероном ролі сім'ї як первинного осеред¬ку суспільства, з якого поступово і природним шляхом виникає держава. Ціцерон "визначає споконвічний зв'язок держави та власності і відтворює положення стоїків про те, що причиною утворення держави є охорона влас¬ності. Критерій розрізнення форм державного ладу Ціцерон вбачав у «характері і волі» тих, хто править державою.

Залежно від кількості правлячих він виділяв три прос¬ті форми правління: царську .владу, владу оптиматів (аристократію) і народну владу (демократію). Під поміт¬ним впливом Арістотеля і особливо Полібія Ціцерон зро¬бив висновок, що достоїнство цих трьох форм криється у їхньому взаємозв'язку та єдності. Зразком змішаного дер¬жавного ладу він вважав Римську республіку III — почат¬куII ст. до н. е.

Спотворені форми панування (тиранія одноосібних во¬лодарів або натовпу, панування кліки багатих і знатних) не є, згідно з Ціцероном, формами держави, оскільки в цих випадках зовсім відсутня сама держава в розумінні спільної справи і досягнення народу, відсутні спільні інте¬реси і загальнообов'язкове для всіх право. Так, правління оптиматів може .перетворитися в правління кліки багатих. Хоч така влада і продовжує помилково називатися прав¬лінням оптиматів, але насправді, зазначає Ціцерон, «немає більш спотвореної форми правління, ніж та, при якій найбагатші люди вважаються найкращими». Запобігти виро¬дженню державності, на думку Ціцерона, можна лише в умовах найкращого змішаного виду державного ладу. «Бажано, — писав він, — щоб у державі було щось виз¬начне і величне, щоб одна частина влади була виділена і вручена авторитетові провідних людей, а деякі справи .були дані на розсуд і волю народу». Найважливішим до¬стоїнством такого державного ладу Ціцерон вважав міц¬ність держави і правову рівність громадян.

У дусі утвердження саме форми змішаного правління Ціцерон, слідом за Полібієм, інтерпретував еволюцію рим¬ської державності від первісне царської влади до сенатор¬ської республіки. При цьому аналогію початків царської влади він вбачав у повноважених магістратів (передусім консулів), влади оптиматів, повноважених сенату, народ¬ної влади, повноважених народних зборів і народних три¬бунів. Показуючи небезпеку збочення в бік того чи іншо¬го починання змішаної державності і виступаючи "за їх взаємну рівновагу, він наголошував на необхідності «рів¬номірного розподілення прав, обов'язків і повноважень з тим, щоб у магістратів було достатньо влади, достатньо впливу у раді провідних людей і достатньо волі у на¬роду».

Ряд важливих положень про правову регламентацію державної діяльності висловлював Ціцерон у висунених ним проектах законів про магістрати. Ціцерон зазначав, що імперій (повноваження посадових осіб) повинен бути законним. Слід, зауважував він, встановити «не лише для магістратів міру їх влади, але й для громадян міру їх послуху».

Концепція Ціцерона про змішане правління і взагалі його судження про державу як справу народу явно роз¬ходилися з тогочасними соціально-політичними реаліями і дійсними тенденціями розвитку римської державності. Як теоретик і практичний політик, що був у гущі тодіш¬ньої боротьби за владу, Ціцерон не міг не бачити тенден¬ції перегрупування сил і влади, відплив реальних повно¬важень від попередніх республіканських інститутів і їх концентрації в руках окремих осіб, насамперед тих, хто спирався на армію. Про це красномовно свідчили прикла¬ди возвеличення Сулли, Цезаря, Октавіана Августа. Кон¬цепція змішаної держави була частково здійснена в Рим¬ській республіці в той час, коли Ціцерону вдалося об'єд¬нати блок сенатського і вершниківського станів проти змови Каталіни (у 63 р. до н. е.) —претендента на монар¬хічну владу.

Людський "ідеал Ціцерона — «перша людина у респуб¬ліці, утихомирювач, опікун» — в епоху криз поєднував у собі грецьку філософську теорію, а також римську полі¬тичну ораторську практику. Зразком такого Діяча він вва¬жав себе. Відповідність чи невідповідність людських зако-нів у природі (у природному праві) виступає, за Ціцероном, критерієм справедливості чи несправедливості. При¬родне право (вищий правдивий закон) виникло раніше, ніж будь-який писаний закон, вірніше, будь-яка держава взагалі була заснована. Сама держава (як «загальний правопорядок») з ЇЇ встановленими законами (тобто називним правом) є за своєю суттю втіленням того, що за природою є справедли¬вість і право.
В історії політичної і правової думки найбільшу увагу численних авторів привертали, зокрема, положення Ціце¬рона про правовий характер держави, про державу як справу народу І правове суспільство (спільність), про справедливість і правдивий закон, про природне право, про громадянина як суб'єкта держави і права.