SHPORA.net :: PDA

[ Back ]

Найбільш широке трактування терміна «соціологія» виходить із двох слів:

латинських societas (общ-во) і грецького logos (навчання) – наука про

суспільство. Однак суспільство можна вивчати з різних позицій. Одні соціологи

зосереджують свою увагу на суспільстві як макросистеми, з властивою їй

структурою і складовими. Вони досліджують насамперед великі соціальні утворення

– державу, економіку, культуру – чи такі загальсоціальні процеси, як поділ праці

і виникнення солідарності, інтеграція, трансформація, соціальні зміни і т.д.

Такий підхід практично випускає з точки зору людину, її роль у соціальному

розвитку і функціонуванні суспільства.

Інші автори, навпаки, в основу розуміння суспільства становлять насамперед

людину, намагаючись з'ясувати, чому, як і для чого людина створює суспільство і

живе в ньому незважаючи на такі її негативні риси, як егоїзм, агресивність і

т.д. Тут на першому плані - воля і бажання людей до спільного проживання і

створення соціальних груп; спілкування людей і взаємодія між ними, інтелект

людини, який шляхом нових і нових відкриттів обумовлює технічний прогрес і

розвиток, інші феномени духовного життя.

Таким компромісним варіантом можна вважати підхід до розуміння соціології як

науки про соціальні спільноти, з яких складається суспільство. Соціальна

спільнота – це реально існуюча сукупність індивідів, що характеризується

відносною цілісністю. Соціальні спільноти виникають у процесі історичного

розвитку людства на всіх рівнях і відрізняються розмаїтістю форм і змістовних

зв'язків усередині них. Вони є продуктом діяльності людей, що протягом свого

життя входять у вже існуючі спільноти і створюють нові. На ранніх етапах

розвитку людства люди об’єднувалися в родини і племена на основі споріднених

зв'язків, знаходячи в цих первинних спільнотах захист від диких тварин,

стихійних сил природи чи зовнішніх ворогів.

Таким чином, на перших етапах розвитку людство тяжіло до створення спільнот,

керуючись скоріше зовнішніми причинами, бажанням забезпечити своє існування і

виживання у ворожому для нього світі. Згодом на перший план виходять інші

причини об'єднання (на основі загальних виробничих інтересів і потреб,

релігійних вірувань, політичних поглядів, хобі тощо). Отже з розвитком

суспільства зовнішні об'єктивні причини, які обумовлювали створення первинних

громад, усе більш поступаються місцем внутрішнім суб'єктивним причинам людського

співіснування.

У спрощеному виді соціальну систему можна представити у вигляді певної піраміди,

усі складові якої взаємодіють між собою.

Суспільство

Спільнота

Людина

З цього погляду соціологію можна визначити як науку про становлення і

функціонування соціальних спільнот, між якими виникають певні соціальні

відносини і взаємодія.

Типи спільнот. З яких же спільнот, створених людьми, складається суспільство?

Насамперед це спільноти, засновані на родинних зв'язках – родини. Це також

соціально-демографічні спільноти: чоловіки, жінки, молодь, пенсіонери і т.п. Це

поселенські і територіально-регіональні спільноти: населення міста, села,

певного регіону. Це спільноти, засновані на підставі культурно-історичної й

етнічної самобутності: народи і нації. Спільноти, що виникли на основі поділу

праці і професійної діяльності: класи, соціальні групи, прошарки. Це спільноти і

соціальні групи, зв'язані єдністю цілеспрямованої діяльності: прихильники певних

політичних ідей, члени релігійних громад і т.п.

Таким чином, різні спільноти, з яких складається суспільство, відрізняються між

собою:

• Кількісним складом (від невеликих соціальних груп до суспільства в

цілому);

• Часом існування (від декількох годин до століть);

• Критерієм об'єднання (спільність тих чи інших інтересів, симпатій,

цінностей);

• Рівнем згуртованості й організованості (від неформальних груп до

об'єднань і партій зі своїми статутами і програмами);

• Характером діяльності (про- чи антигромадської, пасивно-спостережливої

чи активно-перетворювальної, спонтанної чи цілеспрямованої діяльності).



1.2 Об'єкт і предмет соціології. Структура соціологічного знання.

Виходячи з такого розуміння соціології визначимо її об'єкт і предмет. Об'єкт

якої-небудь науки – це те, на що спрямовано процес дослідження, а предмет – ті

сторони, зв'язки, відносини, що складають об'єкта, які безпосередньо підлягають

аналізу і вивченню. Об'єктом соціології виступає соціальна реальність у всій

багатогранності її якісних характеристик. Але оскільки ця реальність мінлива, то

предмет соціології також не може бути стабільним. Він знаходиться в постійному

русі, розвитку і становленні. Міняються епохи розвитку людства, один тип

суспільства змінюється іншим, на перший план виходить та чи інша сторона

соціального життя, змінюються також потреби суспільства, соціальні потреби тощо.

Відповідно й у соціології в різний час її існування змінювалися уявлення про її

предмет, про те, що вона вивчає.

Із самого початку розвитку соціології як науки превалює макросоціологічний

теоретичний підхід. Його суть полягає у трактуванні предмета соціології як науки

про цілісність і системність суспільства соціального організму й у виділенні

таких головних аспектів предметної області, як соціальна структура, культура,

соціальні інститути, глобальні соціальні процеси і зміни. При цьому на перший

план висувається все те, що притаманне суспільству в цілому, а не окремим

індивідам, з яких воно складається.

Мікросоціологічний теоретичний підхід, навпаки, акцентує увагу на сфері людської

поведінки і свідомості, ставить у центр своєї уваги людину в її повсякденному

житті, особливості взаємодії з іншими людьми. Отут на першому плані – поняття

соціальної поведінки індивіда, її механізми, зокрема міжособистісна взаємодія,

мотивація, стимули, які спонукують людину до дії.

Таким чином, відмінність між цими підходами полягає в тому, що основними

фігурами в них виступає або суспільство в цілому, або людина. Успішно об'єднати

ці підходи й уникнути крайнощів кожного з них дозволяє визначення поняття

«соціальна спільнота» як основної категорії і ядра предметної області

соціології. Це поняття вдало поєднує і загальні форми соціальної організації й

індивідуальний компонент соціального – особистість. Воно в даний час виступає

ключовим у визначенні предмета соціології.



Структура соціологічного знання. Соціологія має складну структуру. Її

елементами є загальна соціологічна теорія, спеціальні соціологічні теорії й

емпіричні соціологічні дослідження.

Загальна соціологічна теорія дає уявлення про суспільство як цілісний організм,

систему соціальних механізмів, розкриває місце і роль основних соціальних

зв'язків, формулює принципи соціального пізнання, основні методологічні підходи

до соціологічного аналізу.

На загальнотеоретичному рівні соціологічного аналізу виявляється сутність

суспільних відносин, їх специфічна роль і механізм взаємодії, а також

характеризуються суспільні відносини в залежності від їх суб'єктів (соціально-

класові і національні відносини, відносини між суспільством і особистістю тощо).

На цьому рівні досліджується взаємодія економічної, соціальної, політичної,

духовної й іншої сфер життя суспільства, розкриваються їхні взаємозв'язки і

взаємозалежності (наприклад, вплив сучасної науково-технічної революції на

соціальну структуру суспільства, сферу науки і культури). На рівні

загальсоціологічних теорій кожне соціальне явище розглядається з точки зору його

місця і ролі в суспільстві, його різноманітних зв'язків з іншими явищами.

Спеціальні соціологічні теорії уточнюють положення загальної соціологічної

теорії стосовно окремих видів, механізмів соціальної взаємодії.

Розрізняють три види спеціальних теорій:

1) Теорії, що вивчають закони розвитку і відтворення окремих соціальних

спільнот. До них відносяться соціологія міста, села, етносоціологія, соціологія

особистості й ін.

2) Галузеві соціологічні теорії, що розкривають закономірності і механізми

життєдіяльності соціальних спільнот в окремих сферах. Це соціологія праці і

управління, економічна соціологія, соціологія побуту, соціологія освіти,

дозвілля й ін.



Спеціальні соціологічні теорії конкретизують положення загальної теорії,

здійснюючи перехід від загальних концептуальних понять до операційних, за

допомогою яких можна вимірити процес. (Якщо нас цікавить, наприклад,

ефективність телебачення, то варто переходити від загальних понять "суспільної

свідомості", "духовного життя" до таких понять спеціальної соціологічної теорії,

як телевізійна аудиторія, її інтереси, потреби, зацікавленість, пізнавальна

активність, задоволеність; розробляти систему показників, а потім і індикаторів,

за допомогою яких можна вимірити процес телевізійного впливу. Необхідно при

цьому мати також уявлення про особливості соціальних груп, що складають

аудиторію, що дає спеціальне знання про соціальну структуру).

Дані теорії стосуються окремих сфер громадського життя, соціальних груп і

інститутів. Їхній пізнавальний ракурс набагато вужче, ніж загальсоціологічних, і

обмежений, як правило, тими чи іншими підсистемами суспільства.

3-й структурний елемент соціології — емпіричні соціологічні дослідження

(методика і техніка конкретно-соціологічних досліджень). Це вимір конкретних

соціальних процесів на основі тих підходів, принципів, понять, показників, які

дають загальна соціологічна і спеціальна теорії.

Надаючи об'єктивну інформацію про ті чи інші сторони громадського життя,

конкретні соціологічні дослідження можуть допомогти виявити існуючі протиріччя,

а також тенденції розвитку певних соціальних явищ і процесів. Те й інше дуже

важливо для наукового розуміння і вирішення соціальних проблем, управління

суспільними процесами чи, у всякому разі, для їхнього всебічного передбачення.

Головне в конкретному соціологічному дослідженні — одержати об'єктивну

інформацію про те, що відбувається в суспільстві, якійсь його сфері і як це

сприймається людьми.

Усі ці компоненти соціологічного знання тісно пов'язані між собою: без

науково-обгрунтованої теорії емпіричні соціологічні дослідження не в змозі

надати достовірної картини соціальних процесів, узагальнити їх, вибудувати

струнку систему, а сама теорія, у свою чергу, ризикує відстати від життя і

перетворитися в догму, якщо вона не підкріплюється первинною соціологічною

інформацією про зміни і нові тенденції в розвитку суспільства.