SHPORA.net :: PDA | |
Main FAQ гуманитарные науки естественные науки математические науки технические науки 49.Податки в системі регіональних фінансів. Податки як економічна категорія виражають відносини з приводу розподілу доданої вартості між її виробниками, державою та органами регіонального і місцевого самоврядування. Головні принципи податкової системи:сума сплаченого податку завжди мас дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг; усі податки повинні мати цільове призначення, тобто конкретний вид витрат у бюджеті, куди вони будуть спрямовані; знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду; платники податків мають бути поінформовані урядом, куди використано кожну копійку сплачених ними податків; нові податки вводяться тільки для покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;об'єктом оподаткування може бути тільки дохід, а не його джерело і не розмір витрат; податок має бути пропорційний доходові; прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу; умови оподаткування мають бути прості і зрозумілі платникові; податок слід стягувати у зручний для платника час і прийнятним для нього методом; при тому слід ураховувати дешевизну стягування податків.Податкова система України охоплює суб'єктів оподаткування або податкову базу: фізичні — населення і юридичні — господарські структури особи та врівні податків--державні і територіальні.Система оподаткування фізичних і юридичних осіб має такі складові:1.оподаткування фізичних осіб: прямі податки і внески: прибутковий податок з громадян; податок на майно; податок за землю; податок із власників транспортних засобів; податок на промисел; державне мито; внески до Пенсійного фонду; місцеві податки і збори;непрямі податки: податок на додану вартість; акцизний збір; мито;2. оподаткування юридичних осіб:прямі податки: податок на прибуток; податок на майно плата за землю; податок із власників транспортних засобів;непрямі податки і внески: мито; відрахування на геологорозвідувальні роботи; плата за використання природих ресурсів; плата за забруднення довкілля; державні мито; місцеві податки і збори;3. відрахування і внески до цільових фондів: Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування; Фонд Чорнобиля; Фонд зайнятості населення; Фонд конверсії; Інноваційний фонд; Позабюджетні фонди місцевого самоврядування. #50. Поділ праці і реґіоналізація економіки….. Сучасна економічна наука ґрун¬тується на аналізі різних видів діяльності, які склалися унаслідок поділу праці. Треба зазначити, що поділ праці є явищем об'єктив¬ним і не залежить від волі і свідомості людей. Потреби суспільно¬го споживання спонукають людей створювати такі виробницт¬ва, які спроможні їх задовольняти. Поділ праці — об'єктивний процес формування тих видів діяльності людини, які необхідні для створення матеріаль¬них і духовних вартостей задля задоволення потреб люди¬ни і суспільства. Економічна наука обґрунтовує два аспекти (суспільний і про¬сторовий) і декілька рівнів поділу праці, які є в основі формуван¬ня видів діяльності людини та рівнів організації економічних сис¬тем. Суспільний аспект поділу праці охоплює три рівні: ^оди¬ничний, ^частковий і ^загальний. Просторовий — територіально-національний і територіально- міжнаціональний.Розвиток економічних систем розпочинався з одиничного по¬ділу праці. Однорідні виробництва формували певну галузь, су¬міжні галузі — вид діяльності. Отже, суспільний поділ праці мож¬на представити такою системою: одиничний — поділ праці за професіями: пастух, рільник, продавець, бухгалтер, економіст, лікар, учитель і т. д.; частковий — поділ праці за ознакою однорідності вироб¬ництва: тваринництво, рослинництво, торгівля, освіта, охоро¬на здоров'я і т. д.; загальний — поділ праці за ознакою суміжності галузей ви¬робництва: сільське господарство, промисловість, сфера послуг тощо.Треба зазначити, що суспільний поділ праці одночасно відбу¬вався углиб і вшир, тобто розповсюджувався по території країни і за її межі, впливаючи на формування двох просторових рівнів: територіально-національний — поділ праці в межах країни з формуванням економіки її окремих регіонів; територіально-міжнаціональний — поділ праці між краї¬нами з формуванням економіки окремих континентальних мега- регіонів. Реґіоналізація економіки. Реґіоналізація економіки безпосеред¬ньо пов'язана з свідомим посиленням через капіталовкладення те¬риторіально- національного і територіально-міжнаціонального поділу праці. Зокрема, територіально-національний і територі ^^мльно-міжнаціональний поділ праці впливає на свідоме поглиб¬лення і поширення на певній території країни чи країн окремого континенту певних видів діяльності. Свідоме поглиблення і по¬ширення виробництва має на меті зростання обсягів виробницт¬ва і розв'язання соціальних проблем, оскільки це призводить:1., до концентрації капіталу, ресурсів, праці при ос¬воєнні нових природних ресурсів з розвитком нових поселень; 2.до концентрації капіталу, ресурсів, праці в існу¬ючих поселеннях і їх розширення. Досвід розвинутих країн показує, що з розвитком ринку поділ праці поглиблюється, впливаючи на створення нових професій та нових робочих місць і поширюється по території країни й ви¬ходить за її межі в інші країни. Таке поглиблення і поширення поді¬лу праці приводить до посилення взаємозалежності товаровироб¬ників і працівників сфери послуг через розвиток спеціалізації, ко¬операції і комбінування виробництва. Тобто поглиблення поділу праці приводить до формування окремих спеціалізованих вироб¬ництв і спеціальностей, а розширення — до їх розміщення по те¬риторії, де таке виробництво економічно чи соціально можливе і потрібне. У наслідку формуються локально сконцентровані ви¬робничі об'єкти різних видів діяльності та розміщені по території . Отже, реґіон з погляду його економічного розвит¬ку — це така частина території країни, континенту, яка насичена об'єктами виробництва і послуг, що значно відрізняють її від інших регіональних утворень, і яка характеризується єдністю, взаємопов'язаністю складових елементів та цілісністю, що вис¬тупає об'єктивною умовою, закономірним результатом розвит¬ку саме цієї частини території країни, континенту. Регіоналізація економіки — це свідоме посилення об'єктив¬ного процесу районоутворення через концентрацію капіта¬ловкладень, населення, праці, капіталу, видів діяльності на окремій частині території країни, континенту і розвиток у ній відповідних центрів виробництва, фінансів, торгівлі та управління.Тепер стало очевидним, що економічні чинники стали найго¬ловнішими в адміністративній організації території кожної краї¬ни, у тому числі України. Центрами адміністративної організації певної території, або регіону, є великі населені пункти, які фор¬мують відповідні економічні і соціальні процеси і до котрих тяжі¬ють прилеглі до них інші населені пункти. В таких центрах кон¬центрується політичний, науковий, культурний потенціал, який н поєднанні з економічним і соціальним потенціалом формує єдину лдміністративно-господарську систему у визначених законодав¬ством межах. #51.Політика власності на капітал і узгодження інтересів суб'єктів регіональної економіки.Практика переходу до ринку показує, що існують супереч¬ності економічних інтересів різних суб'єктів регіональної еконо¬мічної системи, які виникають через відносини власності на капі¬тал. В організаційно- правовому аспекті суспільно необхідний напрям розвитку відносин власності повинен забезпечити вирі¬шення двох важливих завдань: по-перше, узгодження економічних інтересів суб'єктів регіо¬нального виробництва; по-друге, формування регіонального єдиного господарсько¬го комплексу, достатнього для проведення регіоном самостійної економічної і соціальної політики. Теорія економічної самостійності регіональної господарської системи обґрунтовує необхідність першочергового упорядкуван¬ня відносин власності на капітал: людський, основний і обіговий. Річ у тому, що з капіталом якнайтісніше пов'язана ефективність його використання, оскільки капіталу характерна властивість самозростання. При тому слід зауважити, що власність на капі¬тал є найважливішим чинником господарського системотворення на всіх рівнях: підприємства, галузі, регіону, країни загалом. Якщо в регіоні помітні тенденції падіння ефективності економі¬ки, то це є результатом певних деформацій у системі відносин власності на капітал і управління, причому ці деформації пов'я¬зані передусім із суб'єктивним чинником, з неупорядкованістю відносин власності на виробничий капітал і на привласнення ре¬зультатів виробництва. Власність — це узаконене право суб'єкта на володіння капіталом чи майном, які приносять йому прибуток. Це досить спрощене визначення, але воно містить важливі скла¬дові компоненти всієї системи відносин власності на капітал чи майно. Основними ж компонентами системи відносин власності, які випливають з даного визначення, є суб'єкт власності, об'єкт власності і предмет власності. Такий поділ елементів системи відносин власності дуже важливий, оскільки кожен з них має різне призначення у системі виробництва й обміну. Схематично взає¬мовідносини між трьома елементами системи власності можна зобразити так:1.ОБ'ЄКТ 2.СУБ'ЄКТ 3.ПРЕДМЕТ власності. Центральним компонентом з даної схеми випливає "суб'єкт власності", оскільки у відносинах з "об'єктом власності" вони виражають процес виробництва, рівень використання видів капі¬талу, а у відносинах з "предметом власності" — процес привлас¬нення результатів виробництва, обмінний процес і споживання. Колонка "об'єкт власності" розкриває види капіталу, який можна задіяти у виробництво чи сферу послуг і отримувати очі¬куваний результат, причому кожен із видів капіталу може пере¬бувати у приватній чи неприватній власності. Трохи іншою є колонка "суб'єкт власності", яка розкриває форми прояву відносин приватної і неприватної власності. Фор¬ми, як бачимо, різні, хоч приватний і неприватний об'єкти влас¬ності (капітал) можуть перебувати в одній формі власності — корпоративній. Колонка "предмет власності" розкриває результат функціо¬нування капіталу за його видом і формою. Слід зазначити, що саме результат виробництва є тією ціллю, заради якої капіта¬лові надають певного виду і форми. Очевидно, тому, що капіта¬лу характерна властивість до самозростання. Зацікавлені в са¬мозростанні капіталу суб'єкти тому і прагнуть підібрати йому вид і форму, за яких його функціонування буде ефективне. Адже самозростання капіталу — це певний економічний інтерес тих, хто цим капіталом володіє. Економічний інтерес приватного власника Голов¬ною ціллю приватного власника буде отримання прибутку і зро¬стання його капіталу.Природа економічного інтересу приватного власника спону¬кає його до зростання: 1.обсягу власного капіталу одного чи різних видів; 2частки його капіталу в корпоративній формі задля отри¬мання навіть певних монопольних позицій в управлінні виробницт¬вом, розподілі і привласненні прибутку. Економічний інтерес найманого працівникаНайманий працівник, на відміну від приватного власника не володіє виробничим капіталом. Його власністю є інтелект і пра¬ця, якими він володіє і котрі може пропонувати на ринку праці. Потреба в його капіталі дає йому можливість бути залученим до виробничого капіталу приватного чи неприватного власника, через який він може реалізувати свій економічний інтерес. Він зацікавлений в отриманні самодостатнього розміру заробітної платні для утримання себе і членів своєї сім'ї. Економічний інтерес суб'єкта неприватної власності Система відносин власності засвідчує, що суб'єктом непри¬ватної власності є не конкретна особа, а група осіб, які пред¬ставляють виробничі структури держави, міста, кооперативу, корпорації (концерну, об'єднання, спілки, союзу тощо). Органі¬заційна структура функціонування неприватної власності доко¬рінно відрізняється від приватної і насамперед дво- і більше ступеневою системою управління. Інтересом неприватної (групової) влас¬ності є основний і обіговий капітали, тоді як власного — заробіт¬на платня. Економічний інтерес регіонуСуб'єктом регіонального управління є відповідного рівня орга¬ни самоврядування: села, міста, району міста, адміністративно¬го району, області, країни загалом, тобто держави. Отже, частина приросту чистого доходу є одним з основ¬них джерел формування регіонального і державного бюджетів. Особливістю органів регіонального чи державного управлін¬ня є те, що вони функціонують поза виробничим процесом, а засобом прямого чи непрямого впливу на виробничий процес є їхня влада. #52. Політика внутріреґіональної диверсифікації виробництва і формування замкнутих технологічних циклів.Однією з важливих передумов формування регіональної економічної системи як єдиного господарського комплексу є глибо¬кий внутріреґіональний поділ праці і диверсифікація регіональ¬ного виробництва. Йдеться про зведення до мінімуму радіуса тех¬нологічних кооперативних зв'язків виробників регіону. Іноді такі зв'язки, залежно від галузі виробництва, виходять далеко за межі регіону, що впливає на зростання собівартості їх продукції і зни¬ження конкурентоспроможності. Завдання полягає у тому, щоб кооперативні технологічні контакти розширювати: максимально — у даному регіоні; середпьо — у межах національної держави; мінімально — за мелісами національної держави. Сутність диверсифікації виробництва. Під диверсифікацією ро¬зуміють розширення об'єктів діяльності, номенклатури й асор¬тименту продукції, яку виробляє монополістичне об'єднання. З погляду адаптації до ринкових умов господарювання поняття "диверсифікація виробництва" можна визначити як швидкість реагування економічної системи на будь-які зміни, зок¬рема науково-технічні, технологічні, соціальні, політичні та ін., які виникають у процесі виробництва. Швидкість реагування — це час, необхідний економічній системі для усвідомлення усіх змін і адекватних дій. Внутрірегіональні замкнуті виробничі цикли. Теорія економіч¬ної самодостатності регіону обґрунтовує необхідність формуван¬ня регіональної економіки як єдиного господарського комплексу. Виробничі підприємства розподіляються за такими ознаками:-підприємства, які видобувають сировину, виробляють си¬ровину і матеріали, ввозять сировину і матеріали;-підприємства, які виробляють напівфабрикати]' продукцію;-підприємства, які виробляють деталі, вузли, агрегати, ком¬плектувальні для складання готової продукції;-підприємства, які виробляють чи складають готову про¬дукцію. Рівень економічної і соціальної самодостатності регіону виз¬начатиметься співвідношенням кількості підприємств цих чоти¬рьох груп: чим більша кількість підприємств, які виробляють, а особливо складають готову конкурентноспроможну продукцію, тим більша ймовірність забезпечити собі й регіонові надходження прибутків та відрахувань до бюджету. Відносини між підприємствами і регіоном. В умовах економіч¬ної самодостатності регіонів усі виробничі й соціальні відносини між територією і підприємствами повинні бути поставлені лише на взаємовигідну основу. Теорія регіональної економічної самодостатності обґрунтовує необхідність створення певних передумов, за яких ці відносини можуть успішно відбуватися: по-перше, це переведення усіх підприємств і об'єднань на самоокупність, самофінансування і самоуправління; по- друге, дотримання принципів добровільності, взаємови-гідності і суворої економічної відповідальності між виробничи¬ми партнерами, тобто кооперація і інтеграція виробництва по¬винні здійснюватися лише на демократичній основі й опиратися як на виробничо-технологічні, так і на регіональні передумови; адміністративний підхід неприйнятний у сфері функціонування приватної власності на капітал; по-третє, організація вільного ринку засобів виробництва і праці, причому формування їх як у масштабі національної, так і 'регіональної економіки; по-четверте, для підтримки належного рівня конкуренції необхідний допуск на національний і регіональний ринки зарубіж¬них фірм, позаяк ринкова конкуренція буде сприяти диверсифі¬кації виробництва, налагодзісенню партнерського співробітницт¬ва для створення різних об'єднань, асоціацій та ін.; Перелічені передумови є основою формування реального рин¬кового середовища. Воно потрібне насамперед активним вироб¬никам для здійснення капіталовкладень, зростання обсягів вироб¬ництва і освоєння ринків для реалізації своїх товарів та отри¬мання прибутків. Не менш потрібне воно органам місцевої і цент¬ральної влади, позаяк доходи і прибутки підприємств — це дже¬рело доходів їхніх бюджетів. #53. Політика оптимізації взаємодії підприємств реґіону і органів регіональної влади .Економічну систему регіону складають щонайменше три ве¬ликі підсистеми: 1.економіка індивідуальних виробників, підприємств, галузей, корпорацій, які функціонують на основі вимог об'єктивних еко¬номічних законів, взаємодіють між собою, формуючи господар¬ський механізм; суть господарського механізму полягає у станов¬ленні відносин виробництва, фінансів, капіталовкладень, внут¬рішнього і зовнішнього товарообміну та ін.2.регіональне самоуправління населених пунктів, адміністра¬тивних районів, областей , які вступають у відносини із суб'єк¬тами виробництва на їх території з приводу формування бюдсоціальної інфраструктури, соціального захи¬сту, зайнятості тощо. 3. державне управління і регулювання з боку уряду, міністерств і комітетів, яким підпорядковані підприємства відповідних видів діяльності і котрі вступають у відносини з підприємствами з приводу перерозподілу їх прибутків і доходів та з регіонами щодо вирішення питань національного значення на їх території. Система господарського механізму повинна забезпечити ви¬робникам прибутковість і розвиток, а регіональне самоуправлін¬ня — вирішення територіальних, виробничих, фінансових, соці¬альних, природничих проблем. Держава забезпечує передумови правового, інноваційного, інвестиційного, фінансового характеру і відповідну підтримку розвитку як підприємств, так і регіонів. Позаяк регіональні результати виробництва є однією із скла¬дових моделі регіональної економічної системи, то стає очевид¬ною певна суперечність між іншими складовими даної моделі, а саме між механізмом розширеного відтворення і системою уп¬равління. Недостатній рівень обсягу виробництва регіонального продукту міг би бути наслідком недостатності числа зайнятих, основного чи обігового капіталу. Але на так недоліки не потер¬пають регіони України, і низький рівень обсягу виробництва регіо¬нального продукту причинами такого характеру виправдати важко. Причини слід шукати в неадекватності як господарсько¬го механізму, так і управлінської системи реґіону об'єктивним чинникам. Для того з контексту моделі регіональної економічної системи винесено окремою ілюстративною схемою ті її елемен¬ти, які показують вимоги об'єктивних чинників до їх формуван¬ня. У даній моделі вихідною основою формування господарсько¬го механізму і системи управління є вимоги об'єктивних економіч¬них законів, тобто це є об'єктивний чинник. У схемі на рівні бло¬ку дії і вимог об'єктивних економічних законів розміщено блок усвідомлення дії об'єктивних економічних законів", тобто це є суб'єктивний чинник. Самодостатні інші елементи всієї регіональ¬ної економічної системи будуть у разі відповідності суб'єктивного чинника об'єктивному. Якщо ж результати виробництва не задо¬вольняють потреби споживачів регіону, то причини — у суб'єктив¬ному чиннику.Щоб зрозуміти сутність суб'єктивних причин, обґрунтуємо основні вимоги об'єктивних економічних законів у системі ви¬робництва: 1.реальний капітал (земля, інтелект, засоби виробництва, за¬соби обороту, готовий продукт ) повинен мати реального влас¬ника;2. вартісна структура готового продукту повинна містити вартість затраченого капіталу та додатковий продукт;3.відшкодовані матеріальні затрати повинні забезпечити пов¬торення чергового виробничого циклу, а додатковий продукт — самодостатній рівень споживання усіх зайнятих і незайнятих у реґіоні. Однією із складних проблем різних рівнів управління економі¬кою є те, що у процесі недосконалої приватизації сформувалися олігархи, які стали державними, регіональними, господарськими чиновниками, а впливова частина державних чиновників — олі¬гархами. Отже, адміністративна система в нових умовах знахо¬дить засоби забезпечення собі достатнього ступеня стійкості, по¬силюючи тим самим суперечність з господарським механізмом. Головною причиною загострення суперечності є збереження чи¬новницько-олігархічним складом своїх управлінських позицій, тоді як господарський механізм потребує ефективності викори¬стання капіталів і робочого часу. |