SHPORA.net :: PDA

[ Back ]

2 война тайпинов







Тайпинское восстание 1850-1864, крестьянская война в Китае против феодального гнёта маньчжурской династии и иностр. колонизаторов.



Причинами восстания явились усиление феодальной эксплуатации, налогового бремени и агрессия капиталистич. держав, обусловившие крайнее обострение кризиса кит. феод, общества.



Т. в. вспыхнуло в провинции Гуанси летом 1850. Идейным вождём восставших был сельский учитель Хун Сюцюань. К нояб. 1850 Хун Сюцюань и его соратники собрали 20-тыс. войско и начали воен. действия против правительств, войск под лозунгом борьбы за равенство. 27 авг. 1851 повстанцы штурмом овладели крупным городом провинции Гуанси Юнъань. В апр. 1852 тайшшы разгромили 13-тыс. армию кантонского ген. У Лань-тая.



Армия тайпинов, пополнявшаяся за счёт трудового люда, отличалась высокой боеспособностью и строгой дисциплиной. Тайпины выработали свою стратегию и тактику и успешно вели манёвренную войну. В янв. 1853 тайпины овладели трёхградьем Ухань, а в марте заняли Нанкин. Для окончат, свержения цинской династии тайпинам было необходимо разбить маньчжур, войска на С. страны и взять Пекин. Однако руководители Т. в. промедлили с походом на С. и выделили для него незначит. силы, в результате поход закончился неудачно.



Обосновавшись в Нанкине и объявив его своей столицей, тайнинское руководство обнародовало свою программу, названную «Земельной системой небесной династии», которая должна была стать своеобр. конституцией тайнинского гос-ва. В ней провозглашалось полное уравнение всех членов кит. общества в сфере производства и потребления. «Земельная система» определяла порядок распределения земли, организацию армии, систему управления и др. стороны жизни. В основу гос. устройства был положен монархич. принцип с традиционной для него иерархией чинов и рангов.



С 1856 власть тайпинов стала ослабевать в связи с тем, что среди руководства тайпинов произошёл раскол, переросший в междоусобную войну, в результате которой был убит вождь тайпинов Ян Сюцин, а Ши Дакай и ряд др. порвали с Нанкином и стали действовать самостоятельно. Этим воспользовались маньчжуры и в 1857 перешли к активным действиям. Англия, Франция и США первое время открыто не выступали против тайпинов. Когда стало очевидным, что тайпины отстаивают суверенитет и независимость Китая, они начали против них открытую интервенцию, ускорившую внутр. разложение их гос. власти. Для тайпинов началась полоса воен. неудач, закончившихся в 1864 занятием Нанкина маньчжурами. Т. в. было подавлено силами капиталистич. реакции и китайскими феодалами.







3 борьба за иран







У часи правління нащадків ага Мохаммада, таких як Фатх Алі шах (1798-1834),



Мохаммад шах (1834-48), Насер ед-Дін шах (1848-96), Мозаффар ед-Дін шах



(1896-1907), Мохаммад Алі шах (1907-09) і Ахмад шах (1909-25) весь контекст



іранської історії міняється. Цей тривалий період показує, що Іран поступово



втрачав територію на користь сусідніх держав і попав під зростаючий тиск



вропейських держав, особливо царсько Росії і Британської імперії. При шаху



Фатху Алі перси, претендуючи на внутрішні області Кавказу (Азербайджан, Грузію, Вірменію і Дагестан) були втягнуті росіянами в тривалу боротьбу, яка закінчилася Гулістанським (1813) і Туркаманчайським (1828) договорами, за якими Іран був вимушений поступитися вищеназваними кавказькими землями.Герат, рисова долина на Гер руд, будучи частиною древньої перської імперії, була захоплена афганцями. Кампанія з повернення цієї землі закінчилися англійською нтервенцією Афганістану і визнанням Іраном незалежності Афганістану в 1857 році.



Сельджуки, як і їх наступники, прийшли з північного сходу. Вихідц з тюркомовних племен Туркестану, відомі як огузи, вони були рано звернені в ортодоксальний іслам, сунізм. Першим успішним походом сельджуків було відторгнення Мерва від Газнав д в, в 1043 році вони міцно влаштувалися в Хорасані. Дванадцять років згодом їх вождь Тогр л Б г увійшов у Багдад і був проголошений "Намісником самого Пророка і Повелителем всіх мусульман". Його наступниками були Алп Арсалан(1063-72), Малік-шах (1072-92) і Султан Санджар (1096-1157).Алп Арсалан завоював Малу Азію і здійснив кілька успішних походів проти греків. У часи правління Сельджук в країні було неспокійно. Внутрішні усобиці, розмежованість привели до втрати контролю над посилюваною владою Ассассін, які відповідальні за вбивство Низам уль-Мулька, основи передбачати, також за вбивство Малік-шаха.