SHPORA.net :: PDA

[ Back ]

Соціальний інститут - це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, принципів, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності й організовують їх у систему соціальних статусів та ролей.

Соціальний інститут виникає та функціонує, задоволь¬няючи якусь соціальну потребу. Коли ця потреба стає незнач¬ною чи зовсім зникає, то поступово зникає і соціальний інститут, який її задовольняв.

Кожна людина має індивідуальну комбінацію потреб. Проте фундаментальних (важливих для всіх) потреб не так уже й багато. їх п'ять і стільки ж головних соціальних інститутів:

• потреба у відтворенні роду — інститут сім'ї та шлюбу;

• потреба у виробництві та розподілі засобів існування -економічні інститути, виробництво;

• потреба в безпеці, соціальній злагоді та порядку - по¬літичні інститути, держава;

• потреба в переданні знань і набутих цінностей, соціалі¬зація нових поколінь - інститут освіти;

• потреба у вирішенні духовних проблем, переданні духов¬них цінностей і ритуалів, які підтримують у суспільстві со¬лідарність та злагоду - інститут релігії.

Процес утворення соціального інституту - інституціоналізація - передбачає такі етапи:

1) виникнення потреби, задоволення котрої вимагає спільних організованих дій;

2) формування спільних цілей;

3) поява соціальних правил і норм у процесі стихійної со¬ціальної взаємодії;

4) поява процедур, пов'язаних із нормами та правилами;

5) інституціоналізація правил, норм, процедур, тобто їхнє прийняття та практичне застосування;

6) визначення системи санкцій і ролей, що охоплюють усіх членів соціального інституту.

Соціальні інститути можуть бути формальними та нефор¬мальними.

У межах формальних інститутів взаємодія суб'єктів від¬бувається на основі законів і правових актів, формальних ре¬гламентів, правил та постанов.

Неформальні інститути, незважаючи на досить чітку ре¬гламентацію, не мають формально закріплених законів, правил, норм (наприклад, дружба, сусідство та ін.).

У соціальних інститутів є не лише функції (позитивна роль у суспільстві), але й дисфункції (шкода, яку вони чинять су¬спільству).

Функції сприяють зміцненню, виживанню, саморегуляції соціальної системи. Дисфункції ведуть до дезорганізації, зміни та руйнування структури.

Розрізняють функції:

• явні — якщо вони офіційно заявлені, всіма усвідомлені й очевидні. Очікувані та необхідні явні функції формуються й декларуються в кодексах і закріплюються в системі ста¬тусів та ролей (-регулятивна, що забезпечує регулювання взаємовідносин між членами суспільства за допомогою утворення моделей поведінки; - інтегративна, котра забезпечує згуртованість, взаємо¬залежність і взаємовідповідальність членів соціальних груп, які формуються під упливом інституціоналізації правил, норм, санкцій, систем ролей; - трансляційна, що пов'язана з переданням соціального досвіду; - комунікативна, яка забезпечує поширення інформа¬ції, що виникла в певному інституті, як у середині цього інституту для управління та контролю за дотриманням норм, так і у взаємодіях між інститутами).

• латентні - коли вони приховані, незаявлені, незаплановані.

Латентні функції є незапланованими, непрямими резуль¬татами діяльності соціальних інститутів.

Ці результати можуть мати важливе значення для суспіль¬ства. Так, усі інститути беруть участь у соціалізації особис¬тості. Саме в системі інституціональної взаємодії, що має чітко означені норми та санкції, індивід здобуває життєві навички й досвід.

Явною функцією системи вищої освіти є підготовка квалі¬фікованих спеціалістів. Латентною - відтворення системи соціальної стратифікації.

Наприклад, завданням сім'ї є соціалізація до норм сімей¬ного життя, однак часто реальна поведінка членів сім'ї приз¬водить до конфлікту з культурною групою, тому що ця по¬ведінка не відповідає вимогам і нормам групи.

Виробництво предметів споживання також виконує латентну функцію, задовольняючи потребу людей у під¬вищенні власного престижу (випуск розкішних авто, коштов¬ностей тощо).

Наявність латентних функцій свідчить про те, що діяль¬ність будь-якого інституту можна використовувати значно ширше, ніж про це офіційно заявлено.

Для ефективного функціонування соціальних інсти¬тутів необхідні такі умови:

• раціональний розподіл праці та її раціональна організація;

• чітке визначення мети й кола дій;

• спеціалізація норм, законів і вимог, які регулюють діяль¬ність інститутів;

• деперсоніфікація вимог та дій.