SHPORA.net :: PDA

[ Back ]

29. До того ж адміністративна відповідальність неповнолітнього може настати тільки тоді, коли 16 років йому виповнилось саме до моменту вчинення протиправного діяння, а не до вирішення питання про притягнення його до адміністративної відповідальності. 3.До неповнолітніх віком 16-18 років, які скоїли адміністративні проступки, можуть бути застосовані заходи, передбачені ст., а саме: • зобов'язання публічно або в іншій формі вибачитись перед потерпілим; • попередження; • догана або сувора догана; • передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

30. Велика кількість органів (посадових осіб), які мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, обумовлена рядом обставин. Перш за все, галузі управління й існуючі в них відносини істотно відрізняються одне від одного, відзначаються різноманітністю і специфікою. Для того, щоб кваліфіковано вирішувати справи про адміністративні правопорушення, часто необхідно володіти спеціальними знаннями, наприклад, добре знати правила пожежної безпеки, дорожнього руху, ветеринарно-санітарні. По-друге, оперативність та економічність провадження в багатьох випадках забезпечується тим, що стягнення накладають співробітники тих органів, які здійснюють контроль та нагляд за додержанням відповідних правил.Відповідно до ст.213 КпАП справи про адміністративні правопорушення надано право розглядати таким органам:1) адміністративним комісіям;2) виконавчим комітетам селищних, сільських рад;3) районним (міським) судам (суддям);4) органам внутрішніх справ, органам державних інспекцій та іншим органам (посадовим особам), уповноваженим на це законодавчими актами України.

31.Злочином визн. Передбачене кримінальним кодексом суспільне небезпечне винне діяння, дія або бездіяльність вчиненне суб*єктом злочину. Осн. Озн. Злочину: суспільна небезпечність, протиправність, винність, караність і кримінальне покарання. Основною ознакою злочину є суспільна небезпечність! Виявляється в спричиненні або створенні загрози заподіяння шкоди суспільним відносинам поставленим під охрону кримінального закону.

32. Зокрема, кримінальна відповідальність, це сукупність кримінальних, кримінально-процесуальних і виправно-трудових правовідносин, в яких одна сторона - держава в особі повноважних органів, - здійснюючи своє право, накладає на особу, що скоїла злочин, обмеження морального, матеріального та фізичного характеру, які становлять кримінальне покарання, а інша сторона - правопорушник, виконує обов’язок, терпить ці несприятливі наслідкиІнші точки зору, як уявляється, в тій чи іншій мірі не відповідають зазначеним вище основним юридичним озна¬кам кримінальної відповідальності. Так, обов'язок особи відповісти за вчинення злочину і стерпіти передбачені кри¬мінальним законом обмеження не є реакцією держави на вчинений злочин. У цьому плані, очевидно, сам по собі обов'язок не може бути кримінальною відповідальністю.

33. Кримінальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що встановлюється державою в кримінальному законі, накладається судом на осіб, які винні у вчиненні злочину, та мають нести зобов'язання особистого, майнового чи організаційного характеру.Звідси, по-перше, кримінальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що встановлюється державою в кримінальному законі. Отже, тільки Кримінальний кодекс України встановлює кримінальні покарання, дає вичерпний перелік покарання, передбачає підстави, порядок, межі їх призначення.По-друге, кримінальна відповідальність застосовується лише судом і лише до особи, винної у вчиненні злочину.

34.Кримінальна відповідальність неповнолітніх має свою специфіку, яка обумовлена як соціально-психологічними особливостями неповнолітньої особи, так і кримінологічною характеристикою злочинів, що здійснюються цією категорією правопорушників. Така специфіка, безумовно, впливає на характер покарання, на його каральний зміст. Бабєв М.М. з цього приводу говорить, що аналіз всього комплексу кримінально-законодавчих норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх переконує, що створений для підлітків режим відповідальності істотно більш пільговий ніж дорослим злочинцям при рівних обставинах

35.. 1) з'явлення із зізнанням, щире каяття;2) добровільне відшкодування;3) вчинення злочину неповнолітнім;4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин;6) вчинення злочину під впливом погрози;7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання;8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;9) виконання спеціального завдання Обставини, які обтяжують покарання, перераховані.Це:1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;3) вчинення злочину на ґрунті расової;4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;5) тяжкі наслідки, завдані злочином;6) вчинення злочину щодо малолітнього7) вчинення злочину щодо жінки9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану,12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;13) вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного





36. Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов'язки, яка визнається однаковою мірою за всіма фізичними особами незалежно від будь-яких обставин. За загальним правилом правоздатність фізичної особи , виникає в момент її народження і припиняється зі смертю. В окремих випадках, передбачених законом (зокрема, щодо права спадщини), охороняються також інтереси дитини, що зачата, але ще не народилася.Повна дієздатність виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку. Водночас у випадках, коли законом дозволяється одружуватися до досягнення 18-річного віку, громадянин, який не досяг цього віку, набуває дієздатності в повному обсязі з моменту одруження. Неповною дієздатністю володіють особи віком від 15 до 18 років. Мінімальну дієздатність мають особи, які не досягли 15 років.


37.Цивільне право - одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних і юридичних осіб та держави в цілому.Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом правового регулювання.Предмет правового регулювання цивільного права складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами. Це, зокрема, такі групи відносин: майнові відносини; особисті немайнові відносини.Отже, предметом цивільно-правового регулювання є:а) майнові відносини;б) особисті немайнові відносини.Тепер з'ясуємо поняття майнових відносин та окреслимо ті, що становлять предмет цивільно-правового регулювання.

38. Суб'єктами цивільного права є фізичні та юридичні особи. Фізичною особою є кожна окрема людина. Фізична особа має індивідуальні природні властивості і громадянські характеристики. Так, визнання почерку однією з основних властивостей індивідуальності зумовило потребу підпису договорів та інших угод. До громадських характеристик людини слід віднести її ім'я, громадянство, соціальний стан, володіння мовами тощо. Сукупність цих характеристик дає можливість називати людину громадянином. Таким чином, можна сказати, що кожний громадянин наділений природними властивостями і громадськими характеристиками, які обумовлюють можливість його участі в цивільних правовідносинах у ролі суб'єкта цих відносин (фізичної особи). Крім фізичних осіб до суб'єктів цивільних прав відносяться також юридичні особи. Необхідність «уособлення» організацій можна пояснити виникненням об'єднань громадян для всебічного задоволення своїх майнових та особистих не-майнових інтересів. «юридична особа» перш за все свідчить про те, що цей суб'єкт цивільних правовідносин не є громадянином (фізичною особою), а тому має деякі особливі права. Разом з тим сьогодні є пропозиції наділяти правами юридичної особи в певних випадках і фізичних осіб. .
39. Цивільне право регулює майнові та пов’язані з ними особисті немайнові відносини. У процесі цивільно-правового регулювання особисті немайнові відносини набувають майнової форми. Між суб’єктами складаються правові зв’язки з приводу духовних благ, що належать особі. Наприклад, право громадянина на честь, гідність, таємницю особистого життя передбачає обов’язок інших осіб не порушувати це право. Особисте немайнове право – це суб’єктивне право, яке надає особі можливість вимагати від оточуючих припинення будь-яких дій, що заважають правильно оцінювати її індивідуальні особливості. Конституція та законодавство встановлюють способи захисту особистих немайнових прав. Відповідальність за їх порушення може мати майновий та немайновий зміст. Загальним засобом захисту всіх особистих немайнових прав є припинення дій, які порушують ці права, а також здійснення правопорушником дій, спрямованих на відновлення порушеного права. Захист особистих немайнових прав здійснюється в судовому порядку.

40. Підставами виникнення майнових цивільних прав та обов'язків у юридичних та фізичних осіб є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Фізичні та юридичні особи здійснюють свої майнові цивільні права: - вільно, на власний розсуд; - можуть відмовитися від свого майнового права; - можуть за договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом; - мають право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу; - мають право на відшкодування збитків, яких їм завдано у результаті порушення їх цивільного права.



















41.Форми права власності. В законі "Про власність" зазначено, що власність в Україні виступає у формах приватної, колективної і державної власності. Отже, в Україні мають місце такі форми права власності: право приватної, право колективної і право державної власності. В основі поділу права власності на форми лежить принцип суб'єктності, тобто принцип належності права тому чи іншому суб'єктові. До права приватної власності належить власність громадян та створених ними юридичних осіб. Право державної власності поширюється на власність, яка належить Україні в цілому (загальнодержавна власність) і адміністративно-територіальним одиницям (комунальна власність). Види права власності. Поділ права власності на форми не заперечує його класифікації за іншими ознаками. Так, право приватної власності може
бути правом власності громадян та правом власності юридичних осіб. Право державної власності може бути правом оперативного управління державних установ та казенних підприємств і правом повного господарського відання державних підприємств. Крім того, право власності може належати не одному суб'єктові, а кільком. За цією ознакою можна виділити право спільної власності, яке поділяється на право спільної сумісної і спільної часткової власності. Спільна сумісна власність поділяється на власність подружжя, власність членів селянського (фермерського) господарства і власність членів сім'ї, власність, що виникає внаслідок придбання майна спільною працею членів сім'ї.
42. Майнові права громадян, як і майнові права інших суб'єктів правовідносин, регулюються переважно нормами цивільного права. Проте основи цих прав мають консти¬туційне закріплення. Відповідно до ст. 41 Конституції Ук¬раїни кожен має прав володіти, користуватися і розпо¬ряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелек¬туальної, творчої діяльності. Згідно із ст. 13 Конституції України держава забезпе¬чує захист прав усіх суб'єктів права власності та господа¬рювання, гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників, будь-то держава, громадянин чи юридична особа, зумовлює притягнення винних до юридичної відпо¬відальності: цивільно-правової, матеріальної, адміністратив¬ної, кримінальної. Захист права власності полягає у забез¬печенні власникові можливості нормально здійснювати пов¬новаження щодо володіння, користування і розпорядження майном. Найпоширенішими способами набуття права власності є право на новостворене майно, купівля, отримання у спадок, у дар, в порядку обміну, придбання за прибутки від трудової, підприємницької та інтелектуальної діяль¬ності, іншими способами, не забороненими законодавством. У процесі економічної реформи громадяни України дістали можливість набувати право власності внаслідок привати¬зації державного житлового фонду та майна державних підприємств
43. Інтелектуальна власність - результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини ( автора, виконавця, винахідника та інш. ) або кількох осіб. Право інтелектуальної власності — у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях. Законодавство, яке визначає права на ІВ, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

44. Договір є основною підставою виникнення зобов'язально-правових відносин (зобов'язань), який встановлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що його уклали.Договір можна визначити як угоду двох або декількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним. За договором підряду, За договором доручення, За договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт, За авторським договором.


45. Для того, щоб правочин мав юридичну силу, він повинен від¬повідати певним вимогам, які називають умовами дійсності правочину. До них належать: законність змісту; здатність осіб до участі в правочині; відповідність внутрішньої волі волевияв¬ленню; дотримання форми правочину.Правочин, укладений з порушенням хоча б однієї із зазначе¬них умов, визнається недійсним. Недійсність правочину озна¬чає, що дія, учинена під виглядом правочину, не створює право¬вих наслідків, на які вона була спрямована.Під законністю змісту правочину слід розуміти такі дії його учасників, які не порушують вимог закону. Будь-який правочин не повинен порушувати встановлених у законі приписів. Неза¬конним, наприклад, буде правочин, спрямований на обмеження правоздатності або дієздатності громадян та юридичних осіб, якщо таке обмеження не передбачене законом.